Насильницьке зникнення

Примусове зникнення — позбавлення волі, здійснене державними службовцями або іншими людьми що діють з дозволу і підтримки держави, з відмовою надавати інформацію про місцезнаходження особи чи визнати факт позбавлення волі, таким чином перешкоджаючи зверненню до відповідних засобів правового захисту. ^[1] Систематична практика насильницьких зникнень визначається в конвенції про про захист від насильницьких зникнень як злочин проти людства^[2].

Ця форма порушень прав людини стала поширеною у 1970-х особливо в латинській Америці. Жертви «зникали», відвозились до керованих державою, але таємних центрів ув'язнень, замість того, щоб бути офіційно затриманими або навіть вбитими владою чи напівофіційними каральними підрозділами. Зникнення переважно супроводжується катуванням, а в деяких країнах зниклих систематично вбивали.

У російській окупації

росія застосовує насильницькі зникнення на окупованих територіях від 2014 року і поки що причетні уникають відповідальності за цей злочин.^[3] Одне дослідження що тривало з лютого 2022 року до червня 2023 року за відкритими джерелами було зафіксовано принаймі 562 випадків насильницьких зникнень громадян України.^[4]

Див. також

• Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень
• Міжамериканська конвенція про насильницьке зникнення людей