Іван Золотаренко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Золотаренко.

Іва́н Никифорович Золотаре́нко (дата народж. невід., Корсунь — 17 жовтня 1655, Старий Бихів) — військовий та державний діяч гетьманської України, полковник корсунський (1652) та ніжинський (1652–1655), наказний гетьман сіверський (1654–1655). Один із найближчих соратників Богдана Хмельницького.

Іван Золотаренко
Народився	невідомо м. Корсунь, Київське воєводство, Річ Посполита
Помер	17 жовтня 1655(1655-10-17) м. Старий Бихів, Оршанський повіт, Вітебське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Поховання	Корсунь-Шевченківський район
Країна	Військо Запорозьке
Діяльність	військовослужбовець
Знання мов	українська
Учасник	Битва під Батогом
Посада	наказний гетьман
Військове звання	полковник корсунський і ніжинський
Конфесія	християнство
Батько	Никифор Золотаренко
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в родині заможного корсунського міщанина. Отримав добру освіту. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового. Володів маєтностями у Батурині та Глухові.

Декілька разів їздив з посольствами від Богдана Хмельницького до Москви. На посаді корсунського полковника брав участь у Битві під Батогом 1652 р.. У 1653 році призначений полковником Ніжинського полку. У 1653 р. очолював корпус у складі Ніжинського, Чернігівського і Переяславського полків, що прикривав Україну від литовських військ під час військової кампанії під Жванцем^[1].

Як наказний гетьман очолив 20-тисячну українську армію (Ніжинський, Чернігівський і Стародубський полки) у поході на Білорусь^[2]. Під його проводом козацькі полки здобули Чечерськ, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свіслоч, Койданов та інші. Діючи на теренах ВКЛ, суворо тримав в покорі місцевих жителів^[3].

Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні 1655 р. українські війська на чолі з Золотаренком зайняли м. Мінськ і м. Вільно, а потім територію між Вільном та річкою Німан.

«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськими воєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»

17 жовтня 1655 р. застрелений при облозі Старого Бихова. Похований у Корсуні, до нашого часу могила не збереглася. Під час відспівування, 28 грудня 1655 р., яке правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, унаслідок чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його^[4]. Легенда про поховання Івана Золотаренка була записана Люціаном Семеньським^[5].

Родина

Був одружений з дочкою чернігівського полковника Івана Аврамовича.

Мав брата Василя, який після його смерті деякий час виконував обов'язки ніжинського полковника (1655–1656).

Шурин гетьмана Богдана Хмельницького. Сестра Ганна — третя дружина Богдана Хмельницького.

В літературі

У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.

Вшанування пам'яті

У Корсуні-Шевченківському одна з вулиць має ім'я Івана Золотаренка.

У місті Чигирин є провулок Золотаренка.

23 листопада 2018 року на честь Івана Золотаренка в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку^[6][7].

У місті Чернігів вулицю Шевцової перейменували на вулицю Івана Золотаренка.^[8]

Пам'ятна дошка Прокіпу Шумейко та Івану Золотаренко