ТАРС

Інформаційне агентство Росії «ТАРС» (рос. Информационное агентство России «ТАСС») — основна державна пропагандистська^[1] інформаційна аґенція Росії, колишня державна радянська аґенція.

ТАРС

рос. ТАСС
Тип	інформаційна агенція
Правова форма	Унітарне підприємство
Засновано	1 вересня 1904
Засновник(и)	Рада народних комісарів
Штаб-квартира	ITAR-TASS buildingd
Керівник(и)	Sergey Mikhailovd
Очільник(и)	Кондрашов Андрій Олегович
Продукція	інформаційна агенція
Співробітники	1500 осіб
tass.ru​(рос.) tass.com​(англ.)  iOS
ТАРС у Вікісховищі

Історія

• Санкт-Петербурзьке телеграфне агентство (СПТА), 1904—1914
• Петроградське телеграфне агентство (ПТА), 1914—1918
• Російське телеграфне агентство (РОСТА), 1918—1925
• Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС), 1925—1992
• Інформаційне телеграфне агентство Росії (ІТАР-ТАРС), 1992—2014
• Інформаційне агентство Росії «ТАРС», з 1 жовтня 2014

Телеграфне агентство СРСР

Телеграфне агентство СРСР було створене 10 липня 1925 року постановою Президії Центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів СРСР на базі Російського Телеграфного агентства. ТАРС володіло виключним правом на розповсюдження інформації про події за межами СРСР. Інформаційні агенції союзних республік (РАТАУ, БелТА, УзТАГ, КазТАГ, Грузінформ, Азерінформ, ЕльТА, АТЕМ, Латінформ, КірТАГ, ТаджикТА, Арменпрес, Туркменінформ, ЕТА) організаційно входили до складу ТАРС.

Кадри

Під час «холодної війни» більшість закордонних кореспондентів ТАРС були як правило офіцерами зовнішньої розвідки КДБ, які шпигували «під прикриттям» журналістських посад представництв ТАРС за кордоном.

Російська Федерація

На основі ТАРС у січні 1992 було створено телеграфне агентство Росії (ІТАР-ТАРС).

Після початку російської збройної агресії проти України та по ходу путінської реставрації СРСР аґенції була повернута стара радянська назва ТАСС^[2].

Фальсифікації, перекручення

Багаторазово звинувачений у корупції президент ФІФА Йозеф Блаттер, який з 25 вересня 2015 знаходиться під кримінальним провадженням з боку швейцарської прокуратури, а також тимчасово відсторонений із посади Комісією з етики ФІФА, 28 жовтня 2015 дав інтерв'ю агентству ТАСС^[3]. Одночасно було опубліковане інтерв'ю Блаттера аналогічного змісту, яке він дав британському часопису Financial Times. В обох інтерв'ю Йозеф Блаттер визнав, що надання прав Чемпіонату світу з футболу 2018 Росії стало результатом внутрішньої таємної домовленості верхівки ФІФА^[4].

Але ТАСС перекрутила цитату Блаттера, переклавши фразу «внутрішня домовленість» як «внутреннее убеждение», що дозволило міністру спорту і голові Російського футбольного союзу Віталію Мутко та іншим державно-футбольним функціонерам далі всіляко перекручувати («вільно інтерпретувати») сенс та зміст цитати Блаттера на користь замішаного в цій кримінальній справі російського державного та спортивного керівництва^[5][6].

ТАСС як прикриття для шпигунства

Розвідувальна функції ТАСС протягом довгих років відображена у архівних документах ЦРУ, згідно з якими, ця агенція виконувала набагато більше функцій, ніж звичайний збір інформації та поширення новин. За даними розсекреченого звіту ЦРУ 1999 року, ТАСС не є новинною агенцією у західному розумінні цього терміну, натомість, це офіційний представник радянської і російської держави^[7].

Співробітники ТАСС подорожують не як журналісти, а за спеціальними паспортами, вони отримують особливі візи, що видаються лише іноземним урядовим чиновникам.

За часів СРСР

Перші публічні дані про справжню роль ТАСС у розвідці СРСР з'явилися у 1950-х роках завдяки свідченням перед Сенатом США Ісмаїла Еге (справжнє ім'я Ісмаїл Гуссейнович Ахмедов), колишнього офіцера військової розвідки СРСР. Він засвідчив перед підкомітетом Сенату з внутрішньої безпеки, що з 200 тодішніх співробітників ТАСС у 40 бюро по всьому світу, приблизно 80-85 % були шпигунами. Ісмаїл і сам служив під прикриттям заступника начальника берлінського бюро ТАСС під час розвідувальної місії в Німеччині у травні 1941 року^[8].

Одним із найвідоміших прикладів радянського шпигуна на високій посаді, який працював під прикриттям ТАСС, є Володимир Правдін (справжнє ім'я Роллан Аббіа). Протягом 1944—1945 років він керував операціями ТАСС у США, одночасно контролюючи кількох важливих радянських агентів того часу, включно з Гаррі Декстером Вайтом (високопосадовець Міністерства фінансів США), Лочліном Каррі (головний економічний радник президента Рузвельта) та Джудіт Коплон (співробітниця Міністерства юстиції США)^[9].

Під час Холодної війни СРСР активно використовував ТАСС для поширення дезінформації.

У 1967 році співробітник ТАСС встановив прослуховувальний пристрій на засіданні Комітету збройних сил Конгресу США, ФБР вдалося швидко його викрити^[10].

Тривалий час резидентуру КДБ у Відні очолював генерал В'ячеслав Кеворков, що працював під прикриттям «спеціального кореспондента» ТАСС. Він же контролював бюро Комсомольської правди, відкрите в 1976 році. Кеворков згодом став прототипом резидента КДБ Віталія Славіна у телесеріалі «ТАРС уповноважений заявити»^[11][12].

Після розвалу СРСР

У червні 2024 року Австрія анулювала акредитацію двох «кореспондентів» ТАСС Івана Попова та Арини Давидьян через підозри у зв'язках зі Службою зовнішньої розвідки Росії (СЗР)^[13]. У серпні до Відня прибули нові «кореспонденти» Ольга Кукла та Максим Черевик, які, як з'ясувалося, також були агентами СЗР. Їх було викрито журналістами завдяки тому, що вони замовляли піцу на адресу конспіративної квартири СЗР у Ясенево (Москва) і підтримували прямі контакти з інструктором Академії СЗР^[12][11].

Сучасна ТАСС тісно пов'язана з російськими спецслужбами, так само, як і за часів СРСР. Агенція постійно поширює дезінформацію, отриману, зокрема, від Сергія Гуськова, голови прес-бюро СЗР, який починав кар'єру в управлінні політичної розвідки КДБ. Наприклад, у липні 2024 року, ТАСС із посиланням на СЗР опублікував «матеріал» про нібито таємну зустріч представників США та Великої Британії, де обговорювали «заміну президента України Зеленського»^[12][14].

У квітні 2024 року ТАСС створило «Глобальну мережу фактчекінгу» разом з організацією «АНО Діалог» (перебуває під санкціями США та ЄС), що займається поширенням російських наративів під виглядом боротьби з дезінформацією. Ця ініціатива координується російським МЗС та особисто Марією Захаровою^[15][16].