Казармений комунізм

Каза́рмений комуні́зм^{[1][Коментар 1]} (нім. Kasernenkommunismus) — термін, створений Карлом Марксом і Фрідріхом Енґельсом, на позначення вульгаризованого розуміння комунізму, для якого характерні аскетизм у задоволенні людських потреб, абсолютне зрівняння всіх індивідів, деспотизм вузького кола лідерів, бюрократизація суспільного життя^[3][1].

Маркс з Енґельсом уже критикували «грубий і непродуманий комунізм» у «Маніфесті комуністичної партії». Термін «казармений комунізм» вони використали у своїй критиці Сергія Нечаєва, а саме його бачення комуністичного ладу, викладеного у статті «Головні основи майбутнього суспільного устрою» (рос. Главные основы будущего общественного строя)^[3].

В СРСР термін застосовувався щодо теорій «деяких ідеологів Китаю» 1950-1970-х років^[3]. Під час перебудови «казарменим комунізмом» почали називати історичні періоди самого Радянського Союзу^[4].

Коментарі

1. Під казармами маються на увазі не військові казарми, а примітивні гуртожитки баракового типу, в яких промислові робітники жили у багатьох місцях Російської імперії^[2].