Кайдановський Олександр Леонідович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кайдановський.

Олександр Леонідович Кайдановський (рос. Александр Леонидович Кайдановский; 23 липня 1946(19460723), Ростов-на-Дону, РРФСР, СРСР — 3 грудня 1995, Москва, Росія) — радянський і російський актор, кінорежисер, сценарист, педагог. Заслужений діяч мистецтв РФ (1992).

Олександр Кайдановський
рос. Александр Кайдановский
Ім'я при народженні	Олександр Леонідович Кайдановський
Народився	23 липня 1946(1946-07-23) Ростов-на-Дону, РРФСР, СРСР[1]
Помер	3 грудня 1995(1995-12-03) (49 років) Москва, Росія[1]  інфаркт міокарда
Поховання	Кунцевський цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, кінорежисер, сценарист, актор дубляжу
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1969), Вищі курси сценаристів і режисерівd (1984) і Школа-студія МХАТ
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова, Московський художній театр, Театр на Броннійd, Театральний інститут імені Бориса Щукіна і Вищі курси сценаристів і режисерівd
У шлюбі з	Євгенія Симонова і Inna Janovna Pivarsd
Діти	Кайдановська Зоя Олександрівнаd
IMDb	nm0435289
Нагороди та премії
Олександр Кайдановський у Вікісховищі

Життєпис

У 1960—1961 роках навчався в Дніпропетровському зварювальному технікумі імені Євгена Патона^[2].

У 1965 році закінчив Ростовське театральне училище (курс М. І. Бушнова).

Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1969).

1969—1971 рр. — актор Державного академічного театру імені Є. Вахтангова. Працював у МХАТі і Театрі на Малій Бронній.

У 1967 році дебютував в кіно у фільмі «Таємнича стіна».

Знімався у фільмах і телеспектаклях; зокрема, в кінокартинах українських кіностудій («Іду своїм курсом» (1974), «Десять негренят» (1987), «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988), а також у ряді іноземних.

Світову славу акторові принесла головна роль у фільмі Андрія Тарковського «Сталкер» (1979, картина удостоєна ряду міжнародних кінопремій^[3]).

Працював на озвучуванні фільмів і мультфільмів («Повернення» (1980), «Два квитки до Індії» (1985), «Контракт» (1985), «Перевал» (1988) тощо).

У 1984 році закінчив Вищі курси сценаристів і режисерів (майстерня А. Тарковського, потім — Сергія Соловйова). Поставив картини «Проста смерть...» (1985, за мотивами повісті Л. Толстого «Смерть Івана Ілліча»), «Дружина керосинника» (1988) та ін.

1989 р. зняв (а у 1992-93 рр. закінчив монтувати) єдиний серед своїх режисерських робіт документальний фільм-інтерв'ю «Маестро: Сергій Параджанов» (довгий час після смерті О. Кайдановського стрічка вважалася втраченою, була знайдена на Ризькій кіностудії і відреставрована)^[4][5][6].

Викладав режисуру в Театральному училищі імені Б. В. Щукіна; вів сценарну майстерню на Вищих курсах режисерів і сценаристів.

Пішов з життя 3 грудня 1995, похований на Кунцевському кладовищі Москви.

Сім'я

Батьки одружилися в 1945.

• Батько: Леонід Львович (Лейб Лейбович) Кайдановський (1921, Катеринослав — грудень 1970, Ленінград), працював начальником радіолокаційної станції в Батайську, згодом заступником начальника ростовського БМУ-5, що спеціалізується на підводному зварюванні^[7].
• Мати: Віра Оніщук (померла в грудні 1990 року), після закінчення Московського бібліотечного інституту (1955) завідувала дитячим сектором в ростовському Палаці енергетиків, була режисеркою-постановницею дитячої театральної студії.

Після розлучення батьків в 1960 Олександр Кайдановський жив з батьком, з 1962 — в новій сім'ї батька, мачуха — Ірина Михайлівна Пухальська. Єдинокровні сестри — Ольга (нар. 1963) і Тетяна (нар. 1964). Мати вдруге одружилася на початку 1960-х, займалася надомною працею в комбінаті прикладних мистецтв. Єдиноутробний брат — Михайло Єсіпов (1965—2000), працював ревізором.

• Перша дружина (1966—1975): Ірина Бичкова (у шлюбі Кайдановська), згодом доцентка кафедри психофізіології та клінічної психології російського ПФУ^[8].
  • Дочка: Дар'я (р. 1970).
• Друга дружина (1975—1980): акторка Євгенія Симонова, з якою познайомився на зйомках фільму «Зникла експедиція» (1974).
  • Дочка: Зоя
• Третя дружина: Наталія Судакова (у шлюбі Кайдановська).
  • Син: Кайдановський Андрій Олександрович.
• Четверта дружина (1995): Інна Піварс. Шлюб тривав лише три тижні (до смерті актора).

Фестивалі та премії[9]

• 1987 — Каннський кінофестиваль: Участь в програмі «Особливий погляд» («Проста смерть...» 1985)
• 1988 — Міжнародний кінофестиваль у Локарно: Приз екуменічного журі («Гість» 1987)
• 1988 — КФ молодих кінематографістів к/с «Мосфільм»: Приз за режисуру («Дружина керосинника» 1988)
• 1990 — МКФ фантастичних фільмів в Аворіазі: Гран-прі по розділу «Дивні фільми» («Дружина керосинника» 1988)

Фільмографія

Ролі у кінофільмах

• «Таємнича стіна» (1967, співробітник обчислювального центру (немає в титрах)
• «Анна Кареніна» (1967, Жюль Ландо)
• «Перше кохання» (1968)
• «І був вечір, і був ранок...» (1970)
• «Красна площа» (1970, «Кащей»)
• «Драма на полюванні» (1970, телеспектакль; Олексій Карнєєв, граф)
• «Спокійний день наприкінці війни» (1970, сержант)
• «Собака Баскервілів» (1971, Степлтон)
• «П'ятнадцята весна» (1971, зв'язковий)
• «Четвертий» (1972, Штурман)
• «Слідство ведуть ЗнаТоКі. Справа № 6. Шантаж» (1972, Борис Міркін)
• «Минуле і думи» (1972, фільм-спектакль; критик Віссаріон Бєлінський)
• «Діти Ванюшина» (1973)
• «Крах інженера Гаріна» (1973, Вольф)
• «Прямую своїм курсом» (1974, кореспондент)
• «Свій серед чужих, чужий серед своїх» (1974, ротмістр Лемке)
• «Зникла експедиція» (1975, офіцер Зімін)
• «Під дахами Монмартра» (1975, Рауль, художник)
• «Мій будинок — театр» (1975, О. М. Островський)
• «Діаманти для диктатури пролетаріату» (1975, Воронцов)
• «Золота річка» (1976, Зімін)
• «Як важливо бути серйозним» (1975, Джон Уортінг)
• «Хто поїде в Трускавець» (1976, Він)
• «Моя справа» (1976, Березовський)
• «Як важливо бути серйозним» (1976, Джон Уортінг, землевласник, почесний мировий суддя)
• «Вогненний міст» (1976, Геннадій Дубравін, поручик)
• «Це було в Коканді» (1977, Зайченко, комендант Кокандської фортеці (озвучує Сергій Шакуров)
• «Життя Бетховена» (1978)
• «Поворот» (1978, лікар)
• «Дізнання пілота Піркса» (1978, нейролог і кібернетик Том Новак)
• «Сталкер» (1979, Сталкер)
• «Охоронець» (1979)
• «Розповідь невідомої людини» (1980, Степан, він же Володимир Іванович)
• «Рафферті» (1980, Еймс, обвинувач, юрисконсульт сенаторської комісії)
• «Факт» (1980, Станіслав)
• «Рятівник» (1980, Вараксін (озвучує Анатолій Ромашин)
• «І з вами знову я…» (1981, декабрист М. В. Путята)
• «Кафедра» (1982, геолог Валентин Орлов)
• «Десять негренят» (1987, Філіп Ломбард)
• «Хареба і Гогі» (1987, князь Ольховський)
• «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988, Ланселот; кіностудія ім. О. Довженка)
• «Дихання диявола» /El Aliento del diablo (1992, Іспанія)
• «Листопад» /November /Listopad (1992, Польща—Франція)
• «Параджанов. Остання весна» (1992, док. фільм)
• «Чарівний стрілець» /Magic Hunter (1994, Франція)
• «Одкровення незнайомцю» /Confidences à un inconnu (1995, Росія—Франція—Італія) та інші…

Режисер-постановник

• «Сад» (1983, к/м, за оповіданням Х. Л. Борхеса «Сад розбіжних стежок»)
• «Іона, або Художник за роботою» (1984, к/м, курсова робота, за однойменним оповіданням А. Камю)
• «Маестро: Сергій Параджанов» (1989—1992, сценарист і режисер)
• «Проста смерть...» (1985, режисер-постановник, сценарист; дипломна робота О. Кайдановського по закінченні Вищих курсів сценаристів і режисерів, майстерня С. Соловйова)
• «Гість» (1987, режисер-постановник, сценарист (за оповіданням Х. Л. Борхеса «Євангеліє від Марка»)
• «Дружина керосинника» (1988, режисер-постановник, сценарист) та ін.