Кулабухов Олексій Іванович

Кулабухов Олексій (1880(1880), станиця Новопокровська — 7 листопада 1919, Катеринодар Кубанської області) — священик, козачий політик і громадський діяч, член Кубанського уряду (міністр внутрішніх справ у 1918—1919), Кубанської Ради, входив до складу кубанської делегації на Паризькій мирній конференції. Повішений за рішенням військово-польового суду.

Олексій Кулабухов
Кулабухов Олексій Іванович
Олексій Калабухов (1919 р. на Паризькій конференції
Народився	1880(1880) Новопокровський район
Помер	7 листопада 1919(1919-11-07) Катеринодар ·повішення
Діяльність	священник, козак, політик

Біографія

Олексій Кулабухов народився в родині козака-лінійця.

Священник

Після закінчення Ставропольської духовної семінарії, Кулабухов був висвячений у духовний сан і більше десяти років працював парафіяльним священиком. Як писав протопресвітер російської армії і флоту отець Георгій Шавельський^[ru], «Калабухов — священик, не тільки не зняв сану, але й не заборонений у священнослужінні. Багато хто з прийшлих і не підозрювали цього, бо Калабухов завжди ходив в черкесці, з кинджалом »^[1].

Міністр

Події 1917 року висунули його на поле громадської діяльності. Він користувався довірою своїх станичників і був їх незмінним представником в Кубанської Раді. У тривожний час, коли кубанський міністр внутрішніх справ Кіндрат Бардіж здав свій пост і пішов формувати загони «Вільних Козаків», Рада призначила на його місце Кулабухова. У важкій обстановці політичної невизначеності новому міністру довго вдавалося зберігати на Кубані відносний спокій, що привернуло до Катеринодару і в станиці тисячі людей, що рятувалися від війни і репресій нової більшовицької влади.

1 березня 1918 священик Кулабухов виступив з Катеринодара разом з відступаючим «Загоном Ради», але в станиці Расшеватській був захоплений червоногвардійцями. Йому вдалося втекти і ховатися до Другого Кубанського походу в Ставрополі.

Після звільнення Кубані від більшовиків він знову посів посаду міністра внутрішніх справ (в уряді Луки Бича). У грудні 1918 уряд через незгоду з політикою Денікіна, подав у відставку.

Делегат

Священик Кулабухов отримав призначення до складу паризької делегації. Він прожив у Парижі вісім місяців, брав участь в роботах делегації і спільно з іншими представниками Кубані обробив і підписав проєкт Договору Дружби з кавказькими горцями. В ньому йшлося про те, що кубанські делегати, з одного боку, і делегати Союзу гірських народів Кавказу, з іншого, переконані, що політичний, культурний й економічний розвиток Кавказу та вигоди з переваг миру можливі тільки тоді, коли буде підписано договір про «міцну дружбу між кавказькими державами та їхню взаємну підтримку». Уряд Кубанського краю та уряд Гірських народів Кавказу взаємно визнали урочистим актом «державну суверенність і повну незалежність політичну обох країв».

У вересні 1919 делегація відрядила отця Олексія для доповіді Раді про свою діяльність і з пропозицією затвердити проєкт договору. Такі заходи керівництвом Добровольчої армії були розцінені як зрада не тільки Росії, але й кубанського козацтва. Розгніваний Денікін наказав заарештувати Кулабухова. З Царицинського фронту Кавказької армії були зняті два кінних полки під командуванням генерала Покровського, який, з'явившись в Катеринодарі, зажадав видачі для військово-польового суду 32-х членів Ради. 11 осіб було заарештовано, інші встигли втекти^[2].

Вбивство

Військово-польовий суд із вірних Денікіну людей на чолі з полковником Іполитом Кам'янецьким нашвидкуруч засудив Кулабухова до страти. Вночі на 7 (20) листопада 1919 року Кулабухова повісили на Фортечний площі в Катеринодарі, у столиці незалежної Кубанської Народної Республіки. До грудей вбитого росіяни причепили табличку «За зраду Росії і Козацтва» («За измену России и казачеству»). Вже після страти Кубанська єпархіальна Рада на екстреному зборі того ж дня зранку винесла заборони Калабухову в священнослужінні, хоча його вже було вбито^[1].

Ні в історії Росії, ні в історії Кубані не було прецеденту засудження до смертної кари священика — та ще й через повішення. Жоден із священиків Російської православної церкви не виявив протесту чи хоча б публічного співчуття.

Наслідки

Це вбивство викликало обурення кубанських козаків, які почали масово покидати Добровольчу армію. Вбивство Кулабухова стало однією із причин розвалу денікінської армії..

Дві доби білогвардійська окупаційна влада не дозволяла зняти тіло. Врешті, заборонивши ховати, викинула тіло повішеного на смітник. Могила не збереглася.