Календська стежка

Календська стежка (крим. Kalenda soqaqı) — стародавня дорога (торговий шлях) з Байдарської долини на Південне узбережжя Криму, нині — туристичний маршрут у південно-західному Криму. Значна північна частина стежки пролягає по кам'янистому каньйону річки Календа.^[1]

Календська стежка крим. Kalenda soqaqı
Ділянка стежки на вирубаному уступі крутого борту ущелини річки Календа Ділянка стежки на вирубаному уступі крутого борту ущелини річки Календа
44.4523° пн. ш. 33.8266° сх. д. / 44.4523; 33.8266
Країна	Україна
Розташування	Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район та Ялтинський район
Тип	стежка і римські дороги
Календська стежка Календська стежка (Автономна Республіка Крим)

Маршрут

Вперше у відомих матеріалах стежка згадується в «Путівнику мандрівника по Криму, прикрашеному картами, планами, видами та віньєтками...» 1833 року Шарля Монтандона, який писав: «Виходячи з Календії (села, найближчого до Сходів), по вузькій, дуже крутій стежці, прокладеній вздовж глибокого яру, на дні якого сочиться невеликий струмок, піднімаємося на скелі, що знаходяться на півдні. ... Подолавши півтори версти по лісу, потрапляємо на іншу втоптану стежку, що веде від села Байдари до Сходів; від цього перетину рухаємося ще версту, перш ніж досягнемо вершини Сходів».

По збереженій ділянці стежки нині прокладено туристичний маршрут довжиною близько 11 км. Час у дорозі займає 3-4 години. Після землетрусу 1927 року підйом на перевал став більш важким. Стежка вимощена камінням, яке закопували в землю і присипали щебінкою. Ширина — 2–3 метри. Перетинає невисокі Кримські гори з висотами близько 600–700 метрів.^[2]

Історія

На думку деяких істориків і краєзнавців, дорога (вьючна стежка) використовувалася, зокрема, римлянами в I столітті н. е. і з'єднувала римський військовий табір Харакс на мисі Ай-Тодор з Херсонесом. Вела через перевал Шайтан-Мєрдвєн (578 м), потім опускалася в Байдарську долину (село Календо, відоме з пізньовізантійських часів) по долині річки Календа і далі прямувала до Сімболона (Балаклави). Кінцевим пунктом був Херсонес.^[3]

На думку радянського геолога й археолога Л. В. Фірсова, підйом на перевал Шайтан-Мєрдвєн міг бути доступним для легких двоколісних возів. Можливо, важкі вози могли використовувати більш пологий, але довгий шлях через перевал Ескі-Богаз. Використовувалася також і для зимового сполучення між містами, коли на морі штормило.

Дорога зберігала своє значення в Середні віки і в Новий час. Наприклад, у період Кримського ханства населення Байдарської долини було навіть звільнене від податків взамін на зобов'язання підтримувати дорогу в робочому стані.^[4]

У першій половині XIX століття олександрівський вельможа і байдарський поміщик адмірал Н. С. Мордвінов реконструював частину дороги для власних потреб.

Вівтарі Тита Флавія Цельсіна

Л. В. Фірсов підкреслював наявність стійкого зв'язку між Херсонесом і Хараксом знахідками двох вівтарів, встановлених Титом Флавієм Цельсіном, бенефіціарієм XI Клавдієвого легіону, в Херсонесі і Хараксі відповідно. Фірсов вважав бенефіціаріїв відповідальними за утримання та охорону доріг. Вівтар у Хараксі був викрадений з Ялтинського музею в період 1941–1944 рр., але зберігся на фотографіях, він був присвячений «Юпітеру Найкращому Найвеличнішому», в іншому текст і матеріал вівтарів ідентичні. Вівтар у Херсонесі має напис «Богині Немесиді Хранительці Тит Флавій Цельсін, бенефіціарій консуляра XI Клавдієвого легіону, за здоров'я своє та дітей поставив за обітницею».

Радянський історик Е. І. Соломонік вважала, що пости бенефіціаріїв забезпечували безпеку руху і були сполучними пунктами між таборами, знахідки вівтарів бенефіціаріїв служать «надійними віхами для реконструкції розгалуженої мережі римських доріг», а невеликі святилища влаштовували, щоб боги охороняли воїнів на чужій землі. Припущена нею траса дороги проходила від Херсонеса через Байдарську долину, Тарпан-Баїрський перевал, Ат-Баш до Хараксу.

Джерела

• В. Д. Блаватский. Харакс // Материалы и исследования по археологии СССР. — М., 1951. — № 19. — С. 250.
• Дьяков В. Н. Таврика в эпоху римской оккупации // Ученые записки Московского педагогического института им. Ленина. — М., 1942. — Т. XXVIII, вып. 1.
• Веникеев Евгений Витальевич Севастопольские маршруты, Симферополь: Таврия, 1988
• Бочаров С. Г., Неделькин Е. В. Селения чембальского консульства в XIV–XV вв. // Ученые записки Крымского федерального университета имени В. И. Вернадского. Исторические науки : журнал. — 2017. — Т. 3 (69), № 1. — ISSN 2413-1741.