Калофака волзька

Вільгунець волзький^[1], калофа́ка во́лзька^[2] (Calophaca wolgarica)^[3] — багаторічна рослина родини бобових. Ендемік південно-східної частини Східної Європи, занесений до Червоних книг України^[4], Казахстану, Росії,^[5] Європейського Червоного списку. Формація калофаки волзької занесена до Зеленої книги України. Належить до кормових та декоративних рослин.

Калофака волзька
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Бобовоцвіті (Fabales)
Родина:	Бобові (Fabaceae)
Рід:	Calophaca
Вид:	Калофака волзька (C. wolgarica)
Біноміальна назва
Calophaca wolgarica (L.f.) Fisch., 1925

Опис

Кущ заввишки 20-120 см. Крона розлога, 88-130 см завширшки. Стебла висхідні, розгалужені від основи, завдовжки 33-60 см, на одній рослині їх може бути від 12 до 38. Молоді пагони жовтувато-пухнасті, старі — з волокнистими відшаруваннями світло-коричневої кори. Листки чергові, непарнопірчасті, завдовжки 4,8-6,6 см, завширшки 1,89-2,5 см. Листочки овальні або еліптичні, знизу шерстисто-пухнасті, зверху менше опушені, шкірясті, завдовжки 0,8-1,36 см, завширшки 0,6-0,75 см.

Суцвіття — зріджена видовжена китиця з 4-8 квіток на квітконосах до 10 см завдовжки, що підносяться над кроною. Віночок яскраво-жовтий, 20-25 мм завдовжки, у двічі перевищує залозисто-опушену чашечку. Плід — довгасто-циліндричний, світло-коричневий біб, 2-3,6 см завдовжки, 0,5-0,74 см завширшки, вкритий темно-червоними залозистими щетинками.

Екологія

Світлолюбна, посухо- та холодостійка рослина (витримує морози до −23… −29 °C), чутлива до вмісту карбонатів у ґрунті. При помірному випасанні розвивається дуже добре, при надмірному — знаходиться у пригніченому стані. За сприятливих умов утворює щільні зарості.

Розмножується виключно насінням. Квітне у червні-липні.

Поширення

Ареал цього виду належить до сарматського географічного типу, тобто охоплює терени давнього Сарматського моря — це сучасне Східне Причорномор'я, пониззя Дону, Волги, Західний Казахстан. У Передкавказзі відомі лише поодинокі знахідки, здійснені на околицях Ставрополя, Бешпагирських висотах, уздовж річки Манич.

В межах України трапляється у Криму, Запорізькій^[6], Донецькій та Луганській областях. Зростає переважно на пологих вапнякових або крейдяних схилах, багатих на карбонати чорноземах, рідше — відшаруваннях граніту та гнейсу.

Значення та статус виду

Формація калофаки волзької. Запорізька область

Як й інші бобові, калофака є добрим кормом для худоби (особливо навесні та початку літа), проте через низьку щільність популяцій не відіграє помітної ролі у сільському господарстві. Її стебла містять волокна, придатні для виготовлення мотузок.

Як декоративна рослина у культурі відома з 1786 року, вирощується в ботанічних садах степової зони.

Головними чинниками, що спричинюють зникнення калофаки волзької, є розорювання ділянок степу, надмірне випасання худоби та видобуток каменю у місцях її зростання. В Україні охороняється у «Провальскому степу» (філія Луганського заповідника), Кальміуському заповіднику, «Хомутовському степу» та «Кам'яних Могилах» (філії Українського степового заповідника).

Синоніми

• Adenocarpus wolgensis Spreng.
• Calophaca wolgarica var. tianschanica Popov
• Colutea wolgarica (L.f.) Lam.
• Cytisus an-nigricans Pall.
• Cytisus pinnatus Pall.
• Cytisus wolgaricus L.f.^[3]