Кальченко Никифор Тимофійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кальченко.

Ники́фор Тимофі́йович Ка́льченко (27 січня (9 лютого) 1906 , Кошманівка, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія  — 14 травня 1989(1989-05-14) , Київ ) — український радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці. Кандидат у члени ЦК КПУ (1938—1946). Член ЦК КПУ (1946—1981). Член Політбюро ЦК КПУ (вересень 1952 — лютий 1976). Кандидат у члени ЦК КПРС (1952—1956). Член ЦК КПРС (1956—1961). Кандидат у члени ЦК КПРС (1961—1976). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го, 3–9-го скликань, Верховної Ради Української РСР 1–9-го скликань.

Никифор Тимофійович Кальченко
Никифор Тимофійович Кальченко
Голова виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих
1938 — 1941
Попередник:	Григорій Гальченко
Спадкоємець:	Йосип Горлов
Міністр технічних культур Української РСР
15 травня 1946 — 10 лютого 1947
Міністр радгоспів Української РСР
10 лютого 1947 — 15 квітня 1950
Міністр сільського господарства Української РСР
15 квітня 1950 — 21 травня 1952
Голова Ради Міністрів Української РСР
15 січня 1954 — 28 лютого 1961
Попередник:	Дем'ян Коротченко
Спадкоємець:	Володимир Щербицький
Міністр заготівель Української РСР
3 березня 1961 — 27 березня 1962
Міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Української РСР
27 березня 1962 — 16 березня 1965
Народження:	27 січня (9 лютого) 1906  Кошманівка, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть:	14 травня 1989(1989-05-14) (83 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання:	Байкове кладовище
Національність:	українець
Країна:	Російська імперія→  СРСР
Освіта:	Полтавський сільськогосподарський інститут
Партія:	КПРС
Шлюб:	Марія Павлівна Кальченко
Діти:	Кальченко Галина Никифорівна
Військова служба
Звання:	Генерал-лейтенант
Битви:	Німецько-радянська війна
Нагороди:	Медаль «За трудову доблесть» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Кавказу» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 27 січня (9 лютого) 1906(19060209) року в селі Кошманівці (нині Машівського району Полтавської області) в селянській родині.

У 1921–1924 роках навчався в Полтавській школі садівництва.

У 1924–1925 роках працював уповноваженим районного комітету Спілки робітників землі і лісу (робземлісу) в селі Машівці на Полтавщині.

У 1925–1928 роках навчався в Полтавському сільськогосподарському інституті, здобув спеціальність агронома-організатора.

З серпня 1928 року — агроном-інструктор Конотопської окружної колгоспспілки. З вересня 1929 року — агроном-рільник, а з січня 1930 року — член правління Полтавської окружної колгоспспілки. З грудня 1930 року — заступник голови Полтавської райкоопспілки.

З серпня 1931 року — керуючий міжрайонної контори «Союзнасіннєвод» в Полтаві.

Член ВКП(б) з 1932 року.

З серпня 1933 року — старший агроном Полтавської машинно-тракторної станції (МТС).

З березня 1935 року — директор Кононівської МТС Ковалівського району Харківської області.

З вересня 1937 року — начальник олійного, начальник зернового управління Харківського обласного земельного відділу.

11 травня 1938–1941 року — в.о. голови, голова виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих.

Учасник німецько-радянської війни. З жовтня 1941 року — член Військової ради 56-ї армії. З червня 1943 року — член Військової ради 16-ї армії.

З серпня 1943 року — член Військової ради Воронезького (генерал-майор з 21 вересня 1943 року^[1]), з жовтня 1943 року — 1-го Українського фронтів (генерал-лейтенант з 20 квітня 1944 року^[2]).

З червня 1945 по 1946 рік — член Військової ради Центральної групи військ.

З 15 травня 1946 по 10 лютого 1947 року — міністр технічних культур Української РСР.

З 10 лютого 1947 року по 15 квітня 1950 року — міністр радгоспів Української РСР.

З 15 квітня 1950 року по 21 травня 1952 року — міністр сільського господарства Української РСР.

З 21 травня 1952 року по 15 січня 1954 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно з 10 квітня по 18 грудня 1953 року — міністр сільського господарства і заготівель Української РСР.

З 15 січня 1954 року по 28 лютого 1961 року — голова Ради Міністрів Української РСР.

З 3 березня 1961 по 27 березня 1962 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР і міністр заготівель Української РСР.

З 27 березня 1962 року по 13 лютого 1976 року — 1-й заступник Голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно 27 березня 1962 — 16 березня 1965 року — міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Української РСР.

Могила Никифора Кальченка

З лютого 1976 року — персональний пенсіонер союзного значення. Жив у Києві. Помер 14 травня 1989 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2).

Родина

• Донька — скульпторка, народна художниця УРСР Галина Кальченко (1926—1975).
  • Онук — скульптор Микита Кальченко (нар. 1954).
  • Зять — військовослужбовець, Герой Радянського Союзу Павло Білаонов (1919—1996).
• Син — економіст, доктор економічних наук Володимир Кальченко (1930—2005).
  • Невістка — артистка балету, балетмейстер, заслужена артистка УРСР Альвіна Кальченко (1936—2024)^[3].

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (6.02.1976).
• вісім орденів Леніна (зокрема 7.02.1939 «за видатні успіхи в сільському господарстві, і особливо за перевиконання планів основних сільськогосподарських робіт»; 25.05.1945, 23.01.1948, 8.02.1956 «у зв'язку з п'ятдесятиріччям з дня народження і беручи до уваги його заслуги перед Радянською державою»; 26.02.1958, 8.02.1966, 8.12.1973, 6.02.1976),
• орден Жовтневої Революції (27.08.1971)
• два ордени Богдана Хмельницького 1-го ступеня (29.05.1944, 29.07.1944),
• орден Червоного Прапора (6.04.1945),
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985),
• орден Трудового Червоного Прапора,
• медалі.