Калінінград (корабель)

Калінінград (рос. Калининград), раніше БДК-58 — великий десантний корабель проєкту 775/II (код НАТО : Ropucha І) Військово-морського флоту Росії. Побудований на Північній верфі в Гданську, надійшов на озброєння ВМФ СРСР у 1984 році. Перебував у складі Балтійського флоту СРСР під позначенням БДК-58. Після розпаду СРСР перейшов під контроль Військово-Морського Флоту Росії і отримав назву «Калінінград» на честь однойменного міста в 2003 році.

«Калінінград»

Історія
→Радянський Союз→Росія
Назва:	«БДК-58» (до 2002) «Калінінград» (рос. «Калининград »)
Власник:	ВМФ СРСР→ВМФ Росії
Будівник:	Stocznia Północna, Гданськ,  Польща
Будівельний номер:	775/19
Спуск на воду:	1984 рік
Прийнятий:	9 грудня 1984 року
Ідентифікатор:	102
Основні характеристики
Клас і тип:	Великий десантний корабель, проєкт 775/ll
Водотоннажність:	стандартна — 3526 т, нормальна — 3779 т, повна — 4016 т.
Довжина:	112,59 м
Ширина:	15 м
Висота:	12 м
Осадка:	3,7 м
Швидкість:	повна 18 вузлів (33 км/год)
Автономність:	30 діб
Десант:	10 танків, 12 БТРів і 340 десантників

Історія

Корабель був побудований в 1984 році на Північній верфі в Гданську, як дев'ятнадцятий у серії великих десантних кораблів проекту 775, розроблених у Польщі та побудованих для СРСР ^[1]. Належав до другого варіанту проекту 775 (775/II). У коді НАТО цей тип позначався як Ropucha I^[2]. Мав порядковий номер № 19 в рамках проекту 775 (775/19) ^[1].

Характеристика

Десантні кораблі конструкції 775 мають прохідний вантажний трюм, доступний через носову та кормову аппарелі, довжиною 95 м, шириною від 4,5 до 6,5 м і висотою 4,5 м ^[1]. На носовій частині відкриваються ворота і опускається пандус. Для розвантаження кораблі можуть користуватись необладнаними місцями, такими як пляж ^[1]. Можуть перевозити до 13 танків чи БТР або 20 вантажівок і в обох варіантах 150 солдат. Екіпаж — 87 осіб, у тому числі 8 офіцерів ^[1].

Водотоннажність корабля без вантажу становить 2900 тонн (іноді вказується як стандартна), а повна водотоннажність становить 4400 тонн. Загальна довжина 112,5 м, по ватерлінії 105 м, ширина 15 м, максимальна осадка 3,17 м ^[1].

Артилерійське озброєння кораблів проєкту 775/II складається з чотирьох 57-мм універсальних гармат у двох двогарматних вежах АК-725, розміщених попереду та позаду надбудови, які підключені до корабельної системи управління вогнем, що наводиться РЛС «Барс» ^[1]. Боєзапас становить 2200 снарядів калібру 57 мм ^[3]. Крім того, для самооборони вони мають дві четверні пускові установки зенітних ракет малої дальності з інфрачервоним наведенням «Стріла-3» із запасом 32 ракети ^[1]. БДК-58 був першим із кораблів, сконструйованих в рамках 755/II, який був оснащений двома двадцятизарядними 122-мм пусковими установками некерованих ракет «Град-М» для підтримки десанту ^[4]. Боєзапас становить 160 снарядів ^[1].

Радіоелектронне обладнання частин проекту 775/II включає радіолокаційну станцію наземного та повітряного виявлення МР-302 «Рубка» та навігаційну РЛС ^[4]. РЛС «Барс» розташований на кормі використовується для наведення артилерійського вогню ^[1]. Кораблі також оснащені двома 82-мм шістнадцятирейковими пусковими установками ПК-16, які використовуються для радіоелектронної боротьби ^[1].

В рух приводиться системою з двох дизельних двигунів «16 ZVB 40/48» сумарною потужністю 19 200 к.с., що крутять два гвинти ^[1]. Максимальна швидкість 17,5 вузол ^[1]. Дальність становить 3500 морських миль при швидкості 16 вузлів і 6000 миль при швидкості 12,5 вузлів.

Служба

«Калінінград» з корми

Корабель прийнятий на озброєння ВМФ СРСР 30 грудня 1984 року ^[1]. Він отримав лише буквено-цифрове позначення: БДК-58, (від Большой десантный корабль) — великий десантний корабель ^[1].

Після розпаду СРСР 26 грудня 1991 року БДК-58 під тим же найменуванням був прийнятий на озброєння ВМФ Росії. Входив до складу Балтійського флоту ^[1]. У Росії мав постійний бортовий номер 102 ^[5]. У період з січня по листопад 2004 року корабель пройшов помірний ремонт ^[1].

За період міжнародного співробітництва Росії з країнами Заходу в рамках програми «Партнерство заради миру» в 2003, 2004, 2005, 2006 і 2008 роках корабель систематично брав участь у навчаннях НАТО в Балтійському морі BALTOPS^[6]. Під час них 11 червня 2003 року вперше разом із польським кораблем «ORP Gniezno» висадив навчальний десант миротворчих сил на полігоні в Устці за участю морської піхоти Росії, США, Данії та Литви^[7]. У 2006 році він здійснив тривалий круїз до Атлантики та Середземного моря, відвідавши порти Тунісу, Алжиру, Іспанії та Португалії^[6]. У 2009 році він відвідав Кіль і Ден Хелдер, а в серпні 2010 року взяв участь у святкуванні 500-річчя Королівського флоту Данії^[6]. У червні 2010 та червні 2012 року він знову брав участь у навчаннях BALTOPS і був відкритий для відвідувачів у Гдині^[8][9].

У період з грудня 2012 року по 8 серпня 2013 року він здійснив круїз Середземним, Егейським і Чорним морями, подолавши 32 000 морських миль і відвідавши, серед іншого, Бейрут^[6][10]. Командиром на той час був Георгій Дегтярьов^[10]. 24 грудня 2013 року він знову відправився в Середземне море з Балтійська, увійшовши до складу постійного оперативного складу російського флоту^[11]. На рубежі вересня-жовтня 2014 року він прибув до Новоросійська на Чорному морі^[11]. 20 листопада він залишив команду в Середземному морі, подолавши приблизно 50 000 морських миль^[12]. Повернувся на базу 2 грудня 2014 року^[6].

У січні 2022 року разом з двома іншими десантними кораблями цього типу («Мінськ» і «Корольов») був перекинутий з Балтійського моря в Чорне для участі у вторгненні Росії в Україну^[13].