Каменюк Оксентій Михайлович

Оксентій Михайлович Каменюк (10 лютого 1927, с. Рачин Горохівського району Волинської області — 4 травня 2017, там само) — політв'язень сталінських концтаборів, політичний і громадський діяч. Перший редактор часопису Тернопільської обласної організації УРП «Тернистий шлях», очільник обласного осередку Конгресу українських націоналістів (нині — почесний його голова), заступник голови Братства вояків ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня»^[1], член Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.

Оксентій Михайлович Каменюк
Народився	10 лютого 1927(1927-02-10) Рачин, Горохівський район, Волинська область, Українська СРР, СРСР
Помер	4 травня 2017(2017-05-04) (90 років)  с.Рачин Горохівського району Волинської області
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	громадський активіст
Відомий завдяки	громадський діяч, публіцист
Alma mater	Львівський університет
Знання мов	українська
Партія	Конгрес українських націоналістів
У шлюбі з	Каменюк Надія Миколаївна
Нагороди	Ювілейна медаль «20 років незалежності України»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каменюк.

Біографія

Народився Оксентій Каменюк 10 лютого 1927 року в селі Рачин (Волинська область).

Навчався в Луцькій педагогічній школі.

Із 1947-го року — на історичному факультеті Львівського педагогічного інституту (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка).

У 1949 році — заарештовують за зв'язки з ОУН і відсилають у концтабори Тайшета, що в Красноярському краї, а відтак на Колиму.

Коли повертається 1955-го в Україну, не застає ні батьківської хати, ні господарки. Перш ніж шукати, де жити і працювати, їде в Гарбузів Зборівського району провідати сім'ю Лобурів і передати звістку від сина Богдана, з яким поневірявся на Колимі. Із першого погляду закохується в сестру Богдана Лобура — Надію.

26 березня 1955 року секретар місцевої сільради села Івачів розписав Оксентія і Надію.

Із дружиною повертається на Волинь. Чотири роки працює вчителем початкових класів у Головнянському районі, в селі Кукуріках. Відтак його викликали (за доносом однокурсника) в районне відділення КДБ, «де чоловік у погонах підполковника став випитувати, за що суджений, з ким підтримує зв'язки», а потім порадив після закінчення навчального року виїхати кудись за межі району.

Переїжджають із дружиною на Дніпропетровщину, але й там не було спокою. Для тамтешніх людей вони були чужі, «западенці», «бандерівці». Вирішили повертатись додому, в Галичину.

У 1957 році влаштовується вчителем російської мови й літератури у Завійську семирічну школу.

У 1958 переїжджають у Кадобну: Калуський райвідділ освіти призначив Оксентія Михайловича на посаду директора тамтешньої восьмирічки, але ненадовго, бо райком КПУ дізналися про приховані факти в автобіографії (судимість та про колишні зв'язки з ОУН).

Учителює у Перепельницькій середній школі на Зборівщині, відтак — переїжджає до Тернополя, де довго оббивав пороги міської та обласної освітніх установ, аж поки не призначили вчителем української мови та літератури в міську російську школу № 4 із тижневим навантаженням чотири уроки і в школу № 16 вихователем групи продовженого дня^[2].

Згодом — викладач української мови й літератури у Тернопільському профтехучилищі № 9. Працював до пенсійного віку.

Помер 4 травня 2017 року в рідному селі.

Нагороди

• Ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2012)^[3].

Доробок

Книжки-хроніки:

• «За Україну»,
• «День за днем»,
• «Згода будує, незгода руйнує» — хроніка діяльності Тернопільської обласної організації конгресу українських націоналістів 2000—2003 рр.

Книги-спогади:

• «Жінка з неспокійним серцем» — про свою кохану дружину, котра покинула його шість років тому,
• «Постригач»,
• «З глибини пам'яті» — нарис-спогад про с. Рачин Горохівського району Волинської області.

Збірник пісень: «Пісні моєї юності з рідної Волині» (2015).

Нині друкується нова його книжка — «У полоні гризот і тривог».