Камілло Бенсо ді Кавур

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кавур (значення).

Камілло Бенсо ді Кавур повне ім'я Камілло Бенсо Джуліо Поль Філіп, граф Кавур, граф Целаренго та Ізолабелла (10 серпня 1810, Турин — 6 червня, 1861 Турин) — італійський політик та державний діяч, одна з ключових фігур Рісорджименто. Був міністром Сардинського королівства у 1850—1852, прем'єр-міністром у 1852—1859 та в 1860—1861. У тому ж 1861, з проголошенням Королівства Італії, став першим головою ради міністрів нової держави, але невдовзі помер.

Камілло Бенсо ді Кавур
італ. Camillo Benso di Cavour
Камілло Бенсо ді Кавур
1-й голова Ради Міністрів Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Монарх	Віктор Емануїл II
Попередник	посада заснована
Наступник	Беттіно Рікасолі
1-й Міністр закордонних справ Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Попередник	посада заснована
Наступник	Беттіно Рікасолі
1-й міністр військово-морських сил Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Попередник	посада заснована
Наступник	Федеріко Луїджі
9-й Прем'єр-міністр Сардинії
4 листопада 1852 — 19 липня 1859
Монарх	Віктор Емануїл II
Попередник	Массімо д'Ацельо
Наступник	Альфонсо Ферреро Ламармора
11-й Прем'єр-міністр Сардинії
21 січня 1860 — 23 березня 1861
Монарх	Віктор Емануїл II
Попередник	Альфонсо Ферреро Ламармора
Наступник	посада скасована
Народився	10 серпня 1810(1810-08-10)[1][2][…]  Турин, Pôd, Франція[3][2][4]
Помер	6 червня 1861(1861-06-06)[1][2][…] (50 років)  Турин, Італія[3][2][4]
Похований	Castle Cavour of Santenad
Відомий як	політик, дипломат, бізнесмен, письменник
Країна	Королівство Італія[2] Сардинське королівство[2]
Національність	Італієць
Alma mater	Royal Academy of Turind[2]
Політична партія	Historical Rightd
Батько	Мікеле Бенсо ді Кавур
Мати	Adélaïde de Sellond[2]
Релігія	деїзм
Нагороди	Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря Кавалер Савойського цивільного ордена
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Характеристика

Був лібералом та прогресистом, антиклерикалом та прихильником економічного розвитку. Уся його політика була витримана в цьому ключі, а головне, направлена на об'єднання Італії та звільнення її земель від австрійців та папства. В політиці був головою поміркованих правих у парламенті, йшов на співробітництво з помірними лівими.

Знаходився під впливом республіканських ідей Джузеппе Мадзіні, але до Гарібальді ставився з пересторогою побоюючись його революційності. Це щоправда не заважало Кавурові усіляко використовувати успіхи останнього для об'єднання країни навколо П'ємонту. Його головна ціль полягала у встановлені свого патрона короля Віктора Емануїла II на трон всієї об'єднаної Італії.^[5]

У зовнішній політиці був умілим та гнучким дипломатом, підтримував хороші відносини з Францією на яку успішно опирався у боротьбі з Австрією. Саме завдяки французькій підтримці вдалося приєднати до Сардинського королівства більшу частину Північної Італії та Тоскани. Анексія королівства Обох Сицилій призвела до утворення об'єднаного Італійського королівства.