Карліно (монета)

Карліно (італ. Carlino) — назва кількох типів золотих та срібних монет, що карбувались на півдні Італії, в Провансі, а також в Папської області та Орденом госпітальєрів на Родосі.

Карліно
Дата створення / заснування	1266
Названо на честь	Карл I Анжуйський
Країна	Італія,  Мальта і  Неаполітанське королівство
Час/дата закінчення	1861
Карліно у Вікісховищі

Золотий карліно вперше викарбуваний у Неаполітанському королівстві під час правління Карла I Анжуйського (1266—1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. В 1303 році його син Карл II припинив карбувати золотий карліно і надав цю назву своїй срібній монеті (джильято), яку карбував також у своїх володіннях в Провансі. За його прикладом в XIV столітті схожу срібну монету карбували при папському дворі в Авіньойоні та Орден госпітальєрів на Родосі.

Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773). Як грошова одиниця карліно проіснувало аж до об'єднання Італії та введення італійської ліри в 1861 році.

Золотий карліно

Карліно Карла I Анжуйського

Вперше викарбуваний під час правління короля Неаполя Карла I Анжуйського (1266-1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. Аверс монети містив зображення сцени Благовіщення (архангел Гавриїл, який несе благу звістку Діві Марії про швидке народження нею Ісуса Христа). На реверсі зображено герб держави^[1][2]. Карліно Карла I та Карла II Анжуйських через зображення на аверсі Благовіщення отримали також назву салюто^[1], салютдор^[2] або салюдор^[3]. Карбувалися також золоті монети номіналом в ½ карліно^[1]. За своєю номінальною вартістю перші карліно відповідали золотому августалю короля Сицилії Фрідріха II^[1]. Їхня вага становила близько 4,4 г^[1]. Син Карла I Анжуйського, Карл II відмовився від використання в Неаполітанському королівстві золотих монет і припинив карбувати золотий карліно в 1303 році.

Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773)^[4] та його наступника Віктора Амадея III^[5] (1773—1796)^[1]. На відміну від середньовічних монет, вміст у них чистого золота досягав 30 г^[5].

Срібний карліно

Срібний салюто Карла II Анжуйського (3,22 г.), що карбувався до 1302 року. В 1303 році замінений на більший (4,22 г.).срібний карліно

За короля Неаполя Карла II Анжуйського в 1303 в наслідування французького турського гроша випущена монета вартістю в половину золотого тарі або 1⁄12 дуката, що отримала назву срібного карліно або джильято^[1][6]. Вага монети складала 3,34 г срібла 958-ї проби^[1]. У срібного карліно з'явилося безліч наслідувань, низка їх отримали власні назви. Так, карліно, на реверсі яких була зображена лілія, стали називати джильято, карліно короля Альфонса — альфонсіно, Фердинанда — коронато^[1][6].

Карліно залишався грошовою одиницею Неаполітанського королівства до 1813. Монетна система держави у XVIII столітті включала такі грошові одиниці^[7]:

• 6 кавалло = 1 торнезе
• 240 торнезе = 120 грано = 12 карліно = 6 тарі = 1 піастр
• 100 грано = 1 дукат

Монети номіналом в 10 грано в Королівстві обох Сицилій карбували аж до 1859^[8], в Папській області — до 1860. Їх співвідношення з іншими грошовими одиницями було таким: 6 гроссо = 4 карліно = 3 джуліо = 3 паоло^[it] = 1 тестон; 14 карліно = 1 піастр^[9].

Крім різних італійських держав карліно карбували і на Мальті під час правління Мальтійського ордена. На цій острівній державі він становив 10 грано^[10].