Карл Вольфф

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вольфф.

Карл Фрідріх Отто Вольфф (нім. Karl Friedrich Otto Wolff; 13 травня 1900, Дармштадт — 15 липня 1984, Розенгайм) — один з вищих офіцерів СС, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС. Кавалер Німецького хреста в золоті.

Карл Вольфф
нім. Karl Wolff
Ім'я при народженні	Карл Фрідріх Отто Вольфф
Народився	13 травня 1900(1900-05-13)[1][2][…]  Дармштадт, Німецький Райх
Помер	15 липня 1984(1984-07-15)[1][3] (84 роки)  Розенгайм, Верхня Баварія, Баварія, Німеччина
Країна	Німеччина
Діяльність	Holocaust perpetrator
Знання мов	німецька[1]
Заклад	Генріх Гіммлер[4]
Учасник	Перша світова війна, Західний фронт, Друга світова війна і Італійська кампанія
Членство	СС[5]
Роки активності	1917 — 1945
Посада	депутат рейхстагу Третього рейхуd і Personal Staff Reichsführer-SSd[6]
Військове звання	генерал[7] і обергруппенфюрер
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[5][8]
Батько	Karl Wolffd
Нагороди	Золотий німецький хрест Застібка до Залізного хреста 1-го класу Застібка до Залізного хреста 2-го класу Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій) Німецький Олімпійський знак 1-го класу Великий офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря Командор ордена Святих Маврикія й Лазаря Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії Великий офіцер ордена Корони Італії Орден Святого Савви 1 ступеня Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Золотий партійний знак НСДАП Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року» Медаль «За вислугу років в НСДАП» Почесний знак «За турботу про німецький народ» Медаль «За вислугу років у СС» (12 років) Медаль «За вислугу років у СС» (8 років) Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки) Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами Великий офіцер ордена Римського орла Почесний кут старих бійців Кільце «Мертва голова» Спортивний знак СА Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку
IMDb	ID 0938273
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Син судового радника. Після закінчення католицької школи в Дармштадті в квітні 1917 року добровольцем пішов служити в армію. Учасник Першої світової війни на Західному фронті, лейтенант (1918). У 1920 році демобілізований, працював в банках і торгових фірмах у Франкфурті-на-Майні. У 1923 році одружився з Фрідою фон Рьомгельд, дочки великого промисловця фон Рьомгельда, і заснував власну торгово-адвокатську контору нім. Annoncen-Expedition Karl Wolff – von Römheld («Рекламна експедиція Карла Вольффа – фон Ремхельда»).

7 жовтня 1931 року вступив у НСДАП (партквиток № 695 131) та СС (квиток № 14 235). 18 лютого 1932 року одержав звання штурмфюрер СС. У березні 1933 року Карл Вольфф став ад'ютантом прем'єр-міністра Баварії генерала Франца фон Еппа. З червня 1933 року — ад'ютант, а з 1935 року шеф-ад'ютант рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Відігравав важливу роль в арешті багатьох керівників СА під час «Ночі довгих ножів» 30 червня 1934 року. У квітні 1936 року обраний депутатом рейхстагу від Гессена. 9 листопада 1936 роки після створення Особистого штабу рейхсфюрера СС став його начальником. Брав участь у створенні СС, найближчий соратник і найбільш довірена особа Гіммлера. Один з авторів символіки та ідеології СС. З 1939 року одночасно був особистим представником Гіммлера в ставці Адольфа Гітлера. Супроводжував Гіммлера в усіх його поїздках, в тому числі і в концентраційні табори. У 1942 році за особистим дорученням рейхсфюрера СС здійснював керівництво перевезенням неблагонадійного населення і євреїв з Варшави до табору знищення Треблінка (всього за його наказом було знищено близько 300 000 чоловік).

З 18 лютого 1943 року — верховний керівник СС і поліції в Вероні (Північна Італія). З 23 вересня 1943 року — верховний керівник СС і поліції Італії, з 26 липня 1944 року одночасно був уповноваженим Вермахту при уряді Італійської соціальної республіки.

За дорученням Генріха Гіммлера і Вальтера Шелленберга встановив контакт з американцями за посередництвом Папи Римського Пія XII. 8 березня 1945 року зустрівся в Цюриху (Швейцарія) з групою американських представників на чолі з Алленом Даллесом, з яким обговорив питання про капітуляцію італійських і німецьких військ в Італії; після цієї зустрічі мали місце ще кілька зустрічей в Цюриху. 12 березня Вашингтон офіційно повідомив Москву про переговори, що ведуться; Сталін зажадав допуску до переговорів радянських представників, але отримав відмову (як пояснював згодом посол США в СРСР Вільям Гарріман, американці побоювалися, що радянські представники зірвуть переговори, ставлячи нездійсненні умови).

Під час переговорів постійно перебував під тиском Генріха Гіммлера і Ернста Кальтенбруннера — з одного боку, і Аллена Даллеса — з іншого. Американці висловлювали сумнів у повноваженнях К. Вольффа і в здатності СС організувати капітуляцію німецьких військ в Італії, які перебувають в підпорядкуванні армійського командування (генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг). Вольффа неодноразово відкликали до Берліна, де від нього вимагали повної звітності про переговори. Однак відкрити всі деталі переговорів він відмовився, оскільки в разі невдачі потрапив би під звинувачення в державній зраді. Наприклад, для підтвердження своїх повноважень і намірів, він представив союзникам в Швейцарії карти дислокації німецьких військ в Італії, що значно полегшувало американцям плани подальшого наступу на Апеннінах.

Після війни

Після капітуляції і окупації Німеччини союзниками Вольфф від окупаційної влади не ховався, оскільки розраховував на компенсацію з боку переможців. Ще на початку переговорів у Швейцарії він дав зрозуміти союзникам, що в майбутньому уряді Німеччини розраховує на пост міністра внутрішніх справ. Однак незабаром він був інтернований американськими військами і в 1946 році засуджений німецьким судом до 4 років трудових таборів. У 1949 році був звільнений. Незважаючи на сильні матеріальні втрати, Вольфф до 50-х років XX ст. досяг того ж рівня особистого добробуту, який був у нього в кращі роки його служби в СС.

Як вважає професор Гарвардського університету Річард Брайтман, нагородою Вольффу за участь в переговорах у Швейцарії з боку А. Даллеса було збереження Вольффу життя. Більш справедливим було б посадити Карла Вольффа як військового злочинця на лаву підсудних Нюрнберзького процесу поруч з Е. Кальтенбруннером. Для цього у американців були всі підстави. Однак в такому випадку Вольфф би заговорив і його версія історії переговорів і капітуляції в Італії суттєво б відрізнялася від версії Аллена Даллеса, яка тривалий час вважалася основною і авторитетною. Крім того, потенційні визнання Вольффа серйозно підірвали б авторитет Управління стратегічних служб і створюване на його базі ЦРУ, а також завдали б шкоди всьому комплексу союзницьких відносин.

Лише після відставки А. Даллеса з поста директора ЦРУ в 1961 році Карл Вольфф був знову заарештований тепер уже німецькою владою за звинуваченням у сприянні вбивству близько 300 000 євреїв (депортація їх в Треблінку). Карл Вольфф заперечував свою участь у Голокості і посилався на забудькуватість. Однак 30 вересня 1964 року був засуджений до 15 років тюремного ув'язнення. У 1971 році був звільнений за станом здоров'я.

Помер Карл Вольфф 15 липня 1984 року в Розенгаймі в Баварії, похований в Прін-ам-Кімзе.

Звання

• Фанен-юнкер (1917)
• Лейтенант (14 вересня 1918)
• Анвертер СС (10 жовтня 1931)
• Манн СС (19 жовтня 1931)
• Шарфюрер СС (11 грудня 1931)
• Труппфюрер СС (19 січня 1932)
• Штурмфюрер СС (18 лютого 1932)
• Штурмгауптфюрер СС (30 січня 1933)
• Штурмбаннфюрер СС (9 листопада 1933)
• Оберштурмбаннфюрер СС (30 січня 1934)
• Штандартенфюрер СС (20 квітня 1934)
• Оберфюрер СС (4 липня 1934)
• Бригадефюрер СС (9 листопада 1935)
• Группенфюрер СС (30 січня 1937)
• Обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (30 січня 1942)

За словами самого Вольфа, 20 квітня 1945 року Гітлер присвоїв йому звання оберстгруппенфюрера СС і генерал-полковника військ СС, однак документального підтвердження цьому немає.

Нагороди

Перша світова війна

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу

Міжвоєнний період

• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Почесний кут старих бійців
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС
• Спортивний знак СА в бронзі
• Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в сріблі
• Німецький Олімпійський знак 1-го класу (29 жовтня 1936)
• Орден Святих Маврикія та Лазаря (Італія)
  • Командор (29 серпня 1937)
  • Великий офіцер
• Орден Корони Італії
  • Великий офіцер (29 серпня 1937)
  • Кавалер Великого хреста (21 грудня 1938)
• Кавалер Великого хреста ордена Святого Савви (Югославія)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Золотий партійний знак НСДАП (30 січня 1939)
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» (4 травня 1939)
• Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»

Друга світова війна

• Застібка «Празький град» до медалі «У пам'ять 1 жовтня 1938» (18 вересня 1939)
• Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
• Почесний знак «За турботу про німецький народ» 1-го класу (28 травня 1940)
• Медаль «За вислугу років в НСДАП» в бронзі (10 років; 30 січня 1941)
• Медаль «За вислугу років у СС» 2-го ступеня (12 років)
• Орден Римського орла, великий офіцерський хрест (Королівство Італія)
• Німецький хрест в золоті (9 грудня 1944)

Джерела

• Залесский К. А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 672 с. — 5000 экз. — ISBN 5-699-09780-5.
• PATZWALL, K. & SCHERZER, V., Das Deutsche Kreuz 1941—1945, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001. [Архівовано 8 червня 2019 у Wayback Machine.]
• YERGER, M., Allgemeine-SS, Schiffer, Atglen, 1997. [Архівовано 22 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• Dörr M., SS-Obergruppenführes und General der WaffenSS Karl Wolff, «Des Teuffels General», Internationales Militaria Magazine, IMM nr 98, VDM Heinz Nickel, Zweibrücken, september-oktober 2000.