Кармазіна Марія Степанівна

Марі́я Степа́нівна Карма́зіна (6 травня 1959(19590506), Бишів, Київська область) — український політолог, доктор політичних наук, кандидат історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України^[2].

Кармазіна Марія Степанівна
Народилася	6 травня 1959(1959-05-06) (66 років)  Бишів, Макарівський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	політолог, історикиня, викладачка університету
Alma mater	Київський педагогічний інститут імені Горького (1985)
Галузь	політологія[1]
Заклад	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України ДТЕУ
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор політичних наук (1999) і кандидат історичних наук (1989)
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Кармазіна Марія Степанівна у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кармазіна.

Біографія

У 1985 році закінчила з відзнакою історичний факультет Київського педагогічного інституту. У березні 1989 року здобула ступінь кандидата історичних наук, у травні 1999 року — ступінь доктора політичних наук. З 1986 року з перервами працює в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, з 2010 року — завідувачка відділом соціально-політичної історії інституту. Одночасно з 1999 року — професор кафедри політології «Києво-Могилянської академії». У 1991—2002 роках працювала у Київському торговельно-економічний університеті, від 1999 року — професор кафедри філософії і соціальних наук.

Вивчає проблеми становлення інститутів національної державності наприкінці 20 — на початку 21 століть в умовах несталості форми правління та невизначеності сутності політичного режиму, суперечливих соціально-політичних та економічних процесів розвитку в країні приватно-корпоративного капіталізму. ^[3][4].

У 2002—2006 роках — член експертної комісії ВАК України. З листопад 1998 по січень 1999 року — автор та ведуча програм на українському радіо: «Українська державність: біля витоків ідеї» та програми, присвяченої Лесі Українці (2003). Член громадської організації «Українська академія політичних наук» (з 2004 року — член-кореспондент, з 2010 року — академік)^[4].

Праці

Науковий доробок

Автор понад 300 наукових праць, зокрема близько 20 монографій та брошур, з яких 7 — індивідуальні^[4]. Серед них:

• Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ — початок ХХ століття). Київ: 1998.
• Президентство: український варіант. — К. 2007. — 365 с. — ISBN 978-966-02-4303-3.
• Україна: політична історія. ХХ — початок ХХІ століття. Київ: 2007 (у співавторстві).
• Держава, влада та громадянське суспільство в документах політичних партій України (кінець 1980-х — перша половина 2011 р.). Київ: 2011 (у співавторстві)^[3].

Науково-популярні видання

• Леся Українка. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2003. — 416 с.; іл. — ISBN 966-7217-83-3.
• Леся Українка. Життя як виклик. Вид. 2-ге, допов. — Київ: Парлам. вид-во, 2020. — 420 с. — ISBN 978-966-922-166-7.

Нагороди та відзнаки

• Почесна грамота Президії Національної академії наук України «За багатолітню плідну наукову і педагогічну працю, вагомі творчі здобутки у дослідженні процесів національної державності та особистий внесок у розвиток вітчизняної політичної науки» (2009).
• Грамота Міністерства оборони України «за високий професіоналізм» (2009).
• Заслужений діяч науки і техніки України (2010).
• Грамота начальника Головного управління виховної та соціально-психологічної роботи Збройних Сил України «за багаторічну просвітницьку діяльність у Збройних Силах України та вагомий особистий внесок у військово-патріотичне виховання молоді» (2011).
• Грамота Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом» (2013).
• Подяка Міністра оборони України «За вагомий особистий внесок у справу розвитку Збройних Сил України» (2013).
• Подяка Міністерства оборони України «За зразкове виконання обов'язків, професіоналізм, старанність» (2016).
• Відзнака Національної академії наук України «За наукові досягнення» (2019)^[4].