Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Карпеко Олександр Олександрович

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Карпеко Олександр Олександрович
Remove ads

Олекса́ндр Олекса́ндрович Карпе́ко (нар. *3 (16) листопада 1891(18911116), м.  Кролевець пом. 1969, Чернігівщина) — український радянський педагог.

Коротка інформація Карпеко Олександр Олександрович, Народився ...

Ректор Київського інституту народної освіти (1924—1925) (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), ректор Київського інституту народного господарства (1927), ректор Ніжинського інституту народної освіти (1922—1924).

Remove ads

Дитинство і навчання

Народився 3 (16) листопада 1891(18911116) у м. Кролевець Чернігівської губернії (нині — місто в Сумській області). За національністю — українець. Батько його мав нижчу домашню освіту і працював на пошті Кролевця. Мати була домогосподаркою, мала початкову освіту.

У 1892—1899 батька направили на службу у поштовому відділенні села Блинні Кучі Рославського повіту на Смоленщині. Тут у сільській школі письменства Олександр розпочав свою освіту, а закінчував школу 1901 року у селі Холм Більського повіту Смоленщини. Згодом сім'я переїхала до міста Біле, де він поступив до гімназії, в якій навчався 4 роки.

1906 року з виходом батька на пенсію через хворобу сім'я, яка налічувала 13 чоловік, переїхала у Новгород-Сіверський. Олександр тут давав приватні уроки, щоб матеріально підтримати сім'ю і продовжував вчитись у гімназії, яку закінчив 1910 року.

1910—1914 — навчається в Ніжинському історико-філологічному інституті (відділення класичної філології). Тут він прослухав курси лекцій з філософії, педагогіки, історії, богослов'я, грецької, римської, російської словесності, вивчав німецьку та французьку мови.

Remove ads

Педагог, державний діяч УРСР

Узагальнити
Перспектива

Після захисту дипломної роботи на тему «К вопросу о характере и происхождении греческой сатирической драмы» мав за рекомендацію інституту їхати до Лейпцига на 2 роки з науковою метою. Але через війну довелось відмовитись від поїздки і він почав вчителювати в Острозькій чоловічій гімназії Воронезької губернії. В цей час він опублікував наукову працю «Античные мотивы (Опыт исследования античных мифов)».

В 1917 вступив до КП(б)У. Продовжуючи роботу в школі також перебував на керівних посадах у системі освіти Воронезької губернії.

1919—1921 — на партійній і викладацькій роботі на Донбасі (Юзівка, Костянтинівка, Бахмут).

1921—1922 — декан факультету соціального виховання, 1922—1924 — ректор, завідувач кафедри історії культури, науковий співробітник науково-дослідної кафедри історії культури та мови Ніжинського інституту народної освіти. З 1922 року здійснював викладання української мовою. Зберігав толерантне ставлення до дореволюційних професорів.

23.06.1924-27.11.1925 (за іншими даними до 1 січня 1926) — ректор, згодом — професор Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), де він викладав «історію революційного руху на Україні й в Росії».

1925 — член, 1926—1927 — завідувач відділу агітації та пропаганди Київського окружного комітету КП(б)У.

З 16 лютого по 5 грудня 1927 року — ректор Київського інституту народного господарства.

У 1927—1930 роках — завідувач відділу агітації та пропаганди Сталінського окружного комітету КП(б)У.

1930—1931 — заступник завідувача відділу агітації та пропаганди ЦК КП(б)У.

У 1931 — 28 лютого 1933 року — перший заступник народного комісара освіти УСРР.

1933—1934 — голова Радіокомітету при РНК УСРР і відповідальний редактор журналу «Комуністична освіта».

Remove ads

Переслідування 1930-х років

Будучи членом політичної команди М. О. Скрипника і беручи участь в проведенні політики українізації зазнав переслідувань з боку сталінського режиму. Літературознавець Іван Кошелівець у книзі про Миколу Скрипника згадував: «Наприклад, першим заступником його в НКО був Олександер Карпеко, якого він запримітив у якості агітпропа окрпарткому як активного українізатора зрусифікованої Донеччини.»[1]

За деякими джерелами був виключений з партії у 1934 році і заарештований[2][3], загинув у сталінських таборах[4][5], проте насправді за порадою старших партійців переїхав до Росії, чим зберіг собі життя.[6]

Вимушений від'їзд з України

1935—1937 — очолює культмасову роботу на Уралі. З 1937 — на керівних господарських посадах на Кубані (під час другої світової війни очолював там партизанський загін).

1945—1950 — директор Краснодарського, 1950—1956 — декан факультету іноземних мов Воронезького педінститутів. Під час роботи в Краснодарі співпрацював з українським педагогом Антоном Синявським, який викладав у місцевому педінституті в 1949—1950 роках.[7]

Remove ads

Повернення на батьківщину

На пенсію вийшов 1956 року. Останні роки життя мешкав на Чернігівщині.

Пішов з життя 1969 року.

Наукова робота

До сфери наукових інтересів О. Карпеко входили класична філологія, організація системи освіти, педагогіка. Опублікована наукова спадщина Олександра Карпеко складає понад 100 праць.

Залишив спогади у 5-ти томах: «Задолго до рассвета», «Там, где учился Гоголь», «Киевский институт народного образования», «Партизанские тропы», «Краснодарский педагогический институт» (1963), які зберігаються в музеї Ніжинського університету.

Remove ads

Особисте життя

Про його особисте життя відомо небагато. В особовій справі 1927 року він зазначав, що на його утриманні перебуває 30-річна дружина і 8-річна донька.[8]

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads