Карпенко Віктор Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпенко.

Віктор Степанович Карпенко (28 жовтня 1923, Іванівка — 21 вересня 2003) — український уролог, доктор медичних наук, професор.

Віктор Степанович Карпенко
Народився	28 жовтня 1923(1923-10-28) Іванівка
Помер	21 вересня 2003(2003-09-21) (79 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	винахідник
Alma mater	Донецький медичний інститут
Галузь	урологія
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Науковий керівник	Овнатанян Каро Томасович
Партія	КПРС
Діти	Карпенко Олексій Вікторович
Нагороди
Особ. сторінка	karpenko.net

Біографія

Народився 28 жовтня 1923 року в селі Іванівці (тепер Ставищенського району на Київської області) в селянській сім'ї. Потім родина переїхала на Донеччину, де хлопець в 1941 році закінчив середню школу.

Під час німецько-радянської війни пішов добровольцем в Червону армію і був направлений на навчання на перший курс у Військово-медичну академію у Куйбишев, а у 1942 році, після другого курсу, був переведений в Київське військово-медичне училище, евакуйоване на Урал. У серпні 1943 року під час Курської битви став фельдшером танкового батальйону Кантемирівської дивізії. Брав участь у відвоюванні України, був тричі поранений, нагороджений бойовими нагородами.

У 1945 році зарахований на третій курс Донецького медичного інституту, який закінчив у 1948 році. Три роки був головним лікарем і хірургом шахтарської лікарні місті Чистяковому (нині Торез Донецької області). З 1952 по 1968 рік працював у клініці факультетської хірургії Донецького медичного інституту, завідував кафедрою хірургії. Був учнем хірурга Каро Овнатаняна.

У 1957 році захистив кандидатську дисертацію. Розроблений ним розріз Овнатаняна—Карпенка широко використовується урологами при операціях на тазовому відділі сечоводу, сечовому міхурі і передміхуровій залозі. У 1961–1968 роках створив і очолив кардіохірургію в Донбасі. В 1968 році захистив докторську дисертацію.

В 1969 році призначений директором Київського науково-дослідного інституту урології та нефрології МОЗ України. В 1969–1987 роках був головним урологом МОЗ УРСР, у 1969–1996 роках — очолював також Клініку пластичної урології.

Могила Віктора Карпенка

Помер 21 вересня 2003 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Наукова і громадська діяльність

Автор понад 300 друкованих наукових праць, у тому числі 11 монографій, а також книг мемуарів «55 років у хірургії» (2002) і «60 років у хірургії» (2003).

Зі своїми співробітниками описав нову хворобу — склероз передміхурової залози, вивчив її клініку, розробив діагностику і запропонував ефективне хірургічне лікування, якого не існувало раніше для цієї категорії хворих.

Був членом Міжнародного і Європейського товариств урологів, почесним членом наукових товариств урологів Росії, Білорусі та медичного Товариства Пуркіне (Прага), членом наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії Російської академії медичних наук, заступником голови бюро наукової ради «Урологія й оперативна нефрологія» АМН СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1983; за цикл робіт «Обґрунтування, комплексна розробка та впровадження в широку медичну практику методів діагностики, лікування і профілактики захворювань передміхурової залози — простатиту, склерозу, аденоми»)^[1].

Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Леніна.