Арташес Карінян

Арташес Баласієвич Карінян (справжнє прізвище Габріелян; 30 жовтня (11 листопада) 1886(18861111), Баку — 29 травня 1982, Єреван) — радянський вірменський державний діяч, літератор і літературознавець. Академік АН Вірменської РСР (1956), заслужений діяч науки Вірменської РСР (1961).

Арташес Баласієвич Карінян
вірм. Արտաշես Բալասիի Կարինյան
Ім'я при народженні	вірм. Արտաշես Բալասիի Գաբրիելյան
Народився	30 жовтня (11 листопада) 1886(1886-11-11) Баку, Азербайджан
Помер	29 травня 1982(1982-05-29) (95 років) Єреван, Вірменська РСР
Поховання	Тохмахський цвинтарd
Країна	СРСР
Діяльність	парторг, державний діяч, літературний критик, історик, революціонер
Alma mater	юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1910)[1]
Галузь	літературознавство
Заклад	Бакинська комуна[1] Q16387937?[1] Інститут літератури Академії наук Вірменіїd Академія наук Вірменської РСР
Вчене звання	академік[1]
Науковий ступінь	Доктор філологічних наук (1953), академік АН Вірменської РСР (1957)
Членство	Академія наук Вірменської РСР
Партія	КПРС[1]
Брати, сестри	Ruben Gabrielyand
Нагороди

Біографія

Народився у 1886 році в Баку. У 1906 році розпочав публіцистичну діяльність, друкувався в більшовицьких виданнях («Кайц», «Бакинский рабочий», «Правда», «Путь правды» тощо). З 1907 року — член Комуністичної партії.

У 1910 році закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Повернувшись у Баку, брав участь у революційно-пропагандистський роботі. У 1914 році був висланий. У 1918 році в Баку обіймав посаду народного комісара юстиції Бакинської ради народних комісарів^[2], у 1921 році — наркома юстиції Вірменської РСР^[3].

З 1918 року був редактором низки видань: «Известий» Бакинської ради (1918), щотижневика «Коммунист» і газети «Красное знамя» (1918—1920), що видавалися у Москві, журналів «Народное хозяйство Закавказья» (1929—1930) і «Нор уги» (1930)^[3].

У 1923—1924 роках — заступник голови, у 1924—1928 — голова Центрального виконавчого комітету Вірменської РСР^[3].

У 1929—1930 роках — заступник народного комісара освіти Вірменської РСР^[3].

У 1932—1933 роках — заступник директора Інституту історії Заккрайкома ВКП(б) (Тифліс)^[3].

У 1953 році отримав ступінь доктора філологічних наук^[3].

З 1956 року — академік АН Вірменської РСР. Був членом Президії АН Вірменської РСР (1960—1965), академіком-секретарем Відділу суспільних наук (1960—1963)^[3].

У 1963—1965 роках — в. о. віце-президента АН Вірменської РСР^[3].

Старший науковий співробітник:

• Інституту літератури імені М. Абегяна (1943—1965)^{[джерело?]}.
• Інституту історії АН Вірменської РСР (1965—1982)^[3].

Праці

Основні наукові праці присвячені історії вірменської громадсько-літературної думки, вірменської періодики, російській і європейській класичній літературі^[4].

Автор книг «Обличчя і події» (1928), «Значення російської літератури для радянської вірменської літератури» (1948), «Мікаел Налбандян і російські передові діячі 60-х років XIX в.» (1949), «Антон Чехов» (1954), «Літературні відгуки» (1955), «Літературно-критичні статті» (1962), також тритомної монографії «Начерки історії вірменського періодичного друку» (т. 1—2, 1956—60)^[2][4].

Нагороди

Герой Соціалістичної Праці (1976), два ордени Леніна, ордени Трудового Червоного Прапора і Жовтневої Революції^[3].