Кахлі - Wikiwand

Ка́хлі (переважно в множині, однина ка́хель, ка́хля)^[1] — різновид кераміки, художньо-декоративна плитка, що використовується для личкування печей, стін осель і палаців, фонтанів тощо. Кахлі мають цінну властивість: вони накопичують тепло, поступово віддаючи його та не перегріваючи повітря в приміщенні^[2].

Слово «кахель» через посередництво пол. kafel, kachel походить від нім. Kachel^[3]. Майстрів, що працюють з кахлями, називають кахлярами^[4].

Remove ads

Історія дослідження кахлів в Україні

Вперше кахлі Поділля став досліджувати Юхим Сіцінський^[5]. Кахлярське мистецтво Івано-Франківщини описане у праці Володимира Шухевича «Гуцульщина»^[6]. Євгенія Спаська досліджувала кахлі Чернігівщини^[7]^[8]. Лідія Орел вивчала кахлі Ічні^[9]. У післявоєнний період з'явились роботи Катерини Матейко^[10] та Лесі Данченко^[11], Пантелеймона Мусієнка^[12]^[13]. Серед сучасних досліджень можна виділити узагальнюючу працю Олександра Тищенка^[14].

Патріарх української керамології Юрій Лащук розробив схему поділу теренів України на три керамічні зони^[15], що є актуальним і для кахлярства.

У Львові був відомий колекціонер кахлів Петро Лінінській. [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.] У його колекції представлені практично всі періоди розвитку українського кахлю.

Remove ads

Різновиди кахлів

Рамочні.
Безрамочні
Пласкі.
Коробчасті.
Архітектурні.
Неглазуровані.
Глазуровані.
Одноколірні.
Багатоколірні.
Килимові безрамочні
Сюжетні.
Безсюжетні, орнаментальні.

При використанні кахель, як елемента архітектурного декору в інтер'єрах та екстер'єрах, їх розподіляють за формою та призначенням на —

пласкі
карнизні
кутові

Пічна кахля, Мейсен, Німеччина, початок 1900-х, фаянс, глазур
Пічна кахля заводу «Або», Фінляндія, 1911 р.
Замок Моріцбург в Саксонії.Кахлі з Мейсена,безрамочні, сучасна робота
Зразок орнаментальної, пласкої, рамочної, багатоколірної кахлі.
4 килимові кахлі 16 ст. місто Ізнік, Туреччина
Делфтська сюжетна безрамочна кахля «Пейзаж з річкою»
Панно доби сецесії, Брюссель, вул. Брустен, 10

Remove ads

Історія

Узагальнити

Перспектива

Кахлі відомі в Західній Європі з 8 століття, тобто з ранішнього Середньовіччя. Дешевизна матеріалу і початкова нескладність виготовлення надали їм поширення. Найбільший розквіт використання кахлів прийшовся на 15–17 і на 19–20 століття.

У післямонгольський період на Русі для облицювання печей в інтер'єрі житла почали використовувати плитку. На зворотній стороні почали робити стінки у вигляді коробки (так звана «румпа»). Це забезпечувало міцне з'єднання з кладкою печі. У такому вигляді плитка ставала кахлею. Перші горщикові кахлі використовувались у кладці печей^[16].

В деяких країнах використання сюжетних і орнаментальних кахлів було таким широким, що стало ознакою національної культури (азулєжу Португалії, Бразилії, кахлі Іспанії, кахлі Голландії 16–17 ст.). В інших країнах кахлі набули поширення лише в якусь добу культури чи історичний період (кахлі Московії 17 століття, кахлі Петербурга початку 18 століття) і дуже відрізнялись від попередніх використанням, зразками, технікою виконання, сюжетами чи візерунками, відсутністю культурної спадковості.

Фахівці вважають помилковою назву «кахлі» для коробчатих і архітектурних кахель з румпою на зворотній стороні, що слугує для укріплення їх у стіну. Але сучасна назва «кахлі» поширилася на всі їх різновиди попри зауваження фахівців-пуристів.

Кахлі мусульманських країн

Докладніше: Кераміка Ізніка

Орнаментальна кахля, Сирія, бл. 1430 р., Бруклінський музей
Зірчаста кахля з двобоєм вояків, Іран, 13 ст., Художній музей Волтерс, США
«Павич на дереві», середина 16 ст., Сирія, майстерня Дамаска. Бруклінський музей

Азулежу (кахлі) Португалії

Узагальнити

Перспектива

Докладніше: Азулєжу

Кахлі Португалії посіли особливе місце в мистецтві країни. Їх широко використовували в добу португальського бароко. Біло-блакитні сюжетні і орнаментальні кахлі йшли на оздоблення палаців, фонтанів, церков.

Ними викладали або панно, або навіть усю поверхню стіни, стіни кліток для сходинок, навіть стелі палацових залів і церков. В сюжетах використовували зразки західноєвропейських гравюр на релігійні та побутові теми. Картина з кахлів нагадує мозаїку або сучасні пазли, тільки в кераміці і в пишній рамі, що імітує гобеленові бордюри. Існували і чисто орнаментальні панно, схожі на килими арабських країн.

«Катедральний собор Санта Марія Майор у Лісабоні» до 1755 р.
Кахлі з релігійними сюжетами, 1-а половина 17 ст.
«Шляхетна пані за туалетами», до 1730 р.
Італо-фламандське панно, 1-а половина 17 ст.
Килимові кахлі, фабрика Девезас, м. Порто, до 1880 р.
Кахлі з гумористичною сценою, 18 ст.
Килимові кахлі
рельєфні килимові кахлі 19 ст. Усі — Національний музей азулежу, Лісабон.
Будинок-музей художника Жозе Мальйоа, Алегорія живопису, Лісабон.

Remove ads

Кахлі і мистецькі стилі

Довге використання кахель зумовило і їх співідношення до мистецьких стилів. Існують кахлі ранішнього і пізнього середньовіччя, доби Відродження, кахлі доби бароко, доби класицизму, доби історичних стилів 19 століття, кахлі доби сецесія (модерн) тощо. Серед відомих майстрів, що зверталися до створення кахель — Антоніо Фіделі, Михайло Врубель.

Коробчаті і архітектурні кахлі виробляють за старими і сучасними технологіями і використовують у реставраційних роботах. Сюжетні, одноколірні кахлі деяких епох давно стали предметами колекціонування приватних осіб і музеїв. У різних містах існують різноманітні колекції кахлів (орнаментальних і сюжетних) доби голландського бароко з міста Делфт, кахлів Португалії (азулежу), Італії, Білорусі тощо. Кахлі так званого петровського бароко початку 18 століття (голландські і місцевого виробництва) експонує музей Ермітаж, Петербург.

Невеличка колекція сюжетних і безсюжетних кахлів існує і в місті Києві.

Remove ads

Кахлі доби сецесії

Кахлярська спадщина України

Узагальнити

Перспектива

Українські кахлі пройшли тривалий шлях розвитку. В пізньому середньовіччі намітилися певні регіональні особливості. Велику варіативність кахель спостерігаємо в Лісостеповій частині України. Кахлярство Полтавщини перебувало під значним впливом кахлярства Чернігівщини.

Відомим осередком кахлярства була південно-східна частина Зіньківського повіту Полтавської губернії. До середини XIX століття теракотові кахлі тут виготовляли гончарі Глинського, Малих Будищ та Лазьків. Наприкінці XIX століття це ремесло занепало. До початку XIX століття лицьову частину кахель гончарі Опішні та оточуючих сіл прикрашали рельєфним рослинним декором, який пізніше змінився геометричним. Найуживаніші його мотиви – «хрест», малюнок «решіткою». У Лазьках виготовленням «синіх» димлених кахель займався Пилип Явдак^[17].

В XIX столітті поширюється мода на забілювання сіруватих теракотових кахель, які легко забруднювалися, що навіть виразилося у полтавському фольклорі: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч кахлі витри»^[18]. У XIX столітті подекуди починають робити зовсім гладкі кахлі, розраховуючи якраз на забілювання груб^[19].

Досить своєрідним було мистецтво кахель Наддніпрянщини. Для кахель цього регіону характерний динамізм, рухливість зображень людей, тварин чи рослин. Щонайрізноманітнішими були кахлі Поділля. Основні центри кахлярства: Кам'янець-Подільський, Вінниця, Бар та ін. Багато архаїчних рис зберегли кахлі Прикарпаття (цьому сприяла певна ізоляція гірських поселень). Кахлярство Північно-Західної Галичини перебувало під впливом мистецтва ренесансної Європи. Про кахлярське мистецтво Закарпаття немає достатньої кількості матеріалу, однак відомо, що тут вироблялися два тип кахель: «вогневі» та обличкувальні.

У першій половині XIX століття під впливом фабричної промисловості кахлярство почало поступово занепадати. Введення системи центрального опалення зняло потребу у кахельних печах. З початку XX століття попит на кахлі різко падає. Дещо пізніше вони стають предметом суто наукового інтересу^[20].

Remove ads