Кемаль Тахір

Кемаль Тахір (тур. Kemal Tahir; 13 березня 1910(19100313) Стамбул — 21 квітня 1973, там же) — турецький письменник, видавець, публіцист.

Кемаль Тахір
тур. Kemal Tahir
Народився	13 березня 1910(1910-03-13)[1][2]  Стамбул, Османська імперія[2]
Помер	21 квітня 1973(1973-04-21)[1][2] (63 роки)  Стамбул, Туреччина[2]  ·інфаркт міокарда
Поховання	Sahrayıcedid Cemeteryd
Країна	Туреччина[2]  Османська імперія[2]
Діяльність	журналіст, перекладач, письменник, прозаїк-романіст
Alma mater	Галатасарайський ліцей
Знання мов	турецька[2], арабська[2], перська[2] і османська[2]
Мова творів	османська[2]
Роки активності	бл. 1941 — бл. 1973
Конфесія	іслам[2]
Кемаль Тахір у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Народився 13 березня 1910 р. у Стамбулі в сім'ї ремісника. Навчався в Галатасарайському ліцеї (Стамбул). Співпрацював з різними виданнями, працював торговим агентом, в адвокатській конторі. У 1937 році одружився із Фатмою Ерфан.

У 1938 році Кемаль Тахір і Назим Хікмет були звинувачені в підбурюванні до бунту серед військовослужбовців. Він був визнаний винним і засуджений до 15 років позбавлення волі. Відбував покарання у в'язницях Чанкири, Малатія, Чорум, Невшехір і Киршехир. Звільнений у 1950 році за загальною амністією. Після звільнення повернувся в Стамбул і почав працювати кореспондентом газети Izmir Commerce. В 1951 році заснував видавництво «Дюшюн» разом з Азізом Несином. Після інцидентів 6-7 вересня 1955 року його знову заарештували і помістили на шість місяців у військову в'язницю в Харбіє. У 1968 році відвідав СРСР.

Творчість

Його віршам притаманна злободенність і політична гострота. Планував написати епопею, що складається з 21 книги і охоплювати історію Туреччини від середини 19 до середини 20 століть. У своїх романах Кемаль Тахір розповідав про життя Анатолії між двома світовими війнами, малював широку картину суспільно-політичному житті Туреччини у 1908-40^[3], висловлював ідеї «турецького соціалізму». У деяких романах простежуються традиції епічного дастана^[4].

Публікації

• «Останнє зведення» (1941),
• «Глуха долина» (1955),
• «Люди полоненого міста» (1956),
• «Сизий дим» (1957),
• «Пасовище семи чинар» (1958),
• «Сільський горбань» (1959),
• «В'язень полоненого міста» (1961),
• «Втомлений воїн» (1965),
• «Батьківщина-мати» (1967),
• «Велике багатство» (1970)^[5],
• «Глибока ущелина» (1971).