Кисельов Олександр Дмитрович

Олекса́ндр Дми́трович Кисельо́в (*26 липня (7 серпня) 1867, Харків — †1926, Харків) — український вчений-правознавець, доктор кримінального права (1903), професор (1904). Один із перших викладачів криміналістики у вищих навчальних закладах Російської імперії.

Кисельов Олександр Дмитрович
Народився	1867
Помер	1926(1926)
Країна	Російська імперія → Українська РСР
Національність	українець
Діяльність	криміналіст
Alma mater	Харківський університет (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна)
Галузь	правознавство
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Вчене звання	доктор кримінального права, професор

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кисельов.

Біографія

Народився в родині вченого-медика. Його батько Дмитро Іванович походив з родини купців, мав вчений ступінь доктора медицини, працював доцентом на кафедрі лікарської діагностики Харківського університету і за сумісництвом виконував обов'язки університетського лікаря.

Початкову освіту отримав вдома. У 1886 році закінчив зі срібною медаллю 3 міську гімназію та вступив на юридичний факультет Харківського університету. Він майже відразу зацікавився кримінальним правом. Під керівництвом професора Л. Є. Владимирова підготував роботу «Клевета в печати по уложению и кассационным решениям» (1889 рік).

У 1890 році з відзнакою закінчив університет і став стипендіатом на кафедрі кримінального права та кримінального судочинства для підготовки до здобуття професорського звання. У 1892 році підготував реферати: «О преступлениях против веры и церкви в древней Руси» та «О философии уголовного права Тарда». У травні 1894 року склав магістерські іспити та отримав посаду приват-доцента. Від 1895 року читав лекції з курсів: «Вчення про покарання і кримінальний судоустрій», «Про злочини проти віри, держави і суспільства» та «Кримінальне судочинство».

Восени 1897 року коштом університету та Міністерства народної освіти був направлений у дворічне відрядження до Німеччини. Слухав лекції з кримінального права професорів Берлінського університету Карла Біндінга і Франца фон Ліста, вивчав психологію під керівництвом професора В. Вундта. На одному із семінарів виступив з науковою доповіддю на тему «О преступнике в трудах Ф. М. Достоевского».

У березні 1898 року був змушений перервати відрядження і повернутися до Харкова через смерть професора В. П. Данєвського. Рада юридичного факультету запропонувала йому обійняти вакантну посаду. Майже чотири роки читав студентам курс кримінального права, а з 1902 року — ще й курс про покарання та кримінальне судочинство.

Улітку 1899 року за власний кошт побував у Німеччині та Франції для продовження наукових занять і збору матеріалів для магістерської дисертації. У Парижі зустрічався з відомим криміналістом Альфонсом Бертільйоном, вивчав його праці і систему ідентифікації особи — антропометрію (бертильйонаж).

У 1901 році підготував свою першу монографію «Личность, как объект карательных отношений». У 1903 році ця робота переробленою і доповненою вийшла друком під назвою «Психологическое отношение уголовной ответственности» і була подана автором до уУніверситету св. Володимира (Київ) для отримання наукового ступеня магістра кримінального права.

Після успішного захисту магістерської дисертації у грудні 1903 року був призначений виконуючим обов'язки екстраординарного професора на кафедрі кримінального права і судочинства, а через кілька років став ординарним професором.

На початку ХХ ст. він став членом російської групи Міжнародної спілки криміналістів і неодноразово брав участь у роботі її з'їздів. Порушив перед університетом питання про включення криміналістики до програми юридичного факультету. За підтримки професора судової медицини М. С. Бокаріуса у 1910—1911 навчальному році цей курс уперше було введено до навчальної програми. Кисельов став першим університетським викладачем криміналістики у Російській імперії.

Улітку 1913 року поїхав за кордон за власний кошт з метою вивчення досвіду організації та діяльності кримінальної поліції західноєвропейських держав. Побував у Німеччині, Австрії, Швейцарії та Франції, де ознайомився з нормативними актами, що регламентували організацію та діяльність кримінальної поліції, під­готовкою кадрів та практикою розкриття злочинів. Зустрічався з відомими криміналістами — професорами Францем фон Лістом (Берлін), Гансом Гроссом (Грац), Рудольфом Рейсом (Лозанна), доктором Гейндлем (Дрезден) та іншими. У Парижі він зустрівся з А. Бертільйоном та відвідав Бюро судової ідентифікації міської поліцейської префектури, а також центральне місце попереднього ув'язнення арештованих. Він ознайомився з організацією поліцейських підрозділів швидкого реагування для розкриття резонансних злочинів, а також діяльністю прокурорського нагляду за дізнанням.

У цей період вийшла його монографія «Популярний курс кримінального права», а також статті «Поняття злочину», «Про покарання», «Про смертну кару», «Раскольніков Достоєвського як злочинець» тощо.

Кісільов брав активну участь у громадському житті Харкова і у 1912 році балотувався у депутати ІV Державної думи.

Після закриття Харківського університету він у середині 1918 року переїхав до Сімферополя, де працював професором Тав­рійського університету та викладав курс кримінального права та судочинства. Після захоплення Криму більшовиками був заарештованийу середині грудня 1920 року разом з кількома викладачами університету. Завдяки клопотанню ректора університету В. І. Вернадського арештованих звільнили. Низка професорів університету, серед них Кісільов, були вислані «на північ».

Він повернувся до Харкова та від 15 червня 1921 року очолив відділ техніки і розшуку Укрцентророзшуку Головміліції НКВС УСРР. У липні 1921 року підготував для начальника Укрцентророзшуку доповідну записку «Замітка про доцільність передачі відділу карного розшуку від НКВС до НКЮ», в якій описував досвід діяльності кримінальної поліції у західноєвропейських країнах.

7 грудня 1921 року був призначений начальником «рухливої бригади». Цей підрозділ було створено при Укрцентророзшуку для розкриття злочинів, що мали важливе суспільне або державне значення — вбивств відомих громадських і політичних діячів, пограбування складів і сховищ державного значення, для боротьби зі значними посадовими злочинами та злочинними організаціями.

Навесні 1922 року залишив цю посаду і очолив секцію кримінального права на кафедрі проблем сучасного права Харківського інституту народного господарства (ХІНГ). У цей час Кісільов з дружиною проживав за адресою Чорноглазівська вул., 13. Очолював кафедру кримі­нального права ХІНГ до 1925 року, брав участь у написанні коментарів до Кримінального кодексу УРСР та Кримінального кодексу РРФСР.

Помер 1926 року у Харкові, де і був похований.

Наукова діяльність

Основні наукові інтереси Кисельова були зосереджені у галузі кримінального права та кримінального процесу. Досліджував проблеми кримінального розшуку в Росії та за кордоном, психологічні аспекти відповідальності особи у кримінальному праві.

Наукова діяльність

Був двічі відряджений для наукової роботи до Німеччини та Франції. За результатами відрядження О. Д. Кисельов написав першу наукову працю — «Психологічна підстава кримінальної відповідальності», яку було представлено до Київського університету для захисту дисертації.

Брав участь у написанні коментарів до Кримінального кодексу УРСР та Кримінального кодексу РРФСР та прокоментував статті про відповідальність за злочини проти життя та гідності особи.

Публікації

• Личность как объект карательного правоотношения", ч. 1 — Харків, 1901;
• Психологическое основание уголовной ответственности" — Харків, 1903.

Посилання

• Ю. Ю. Полякова. Кисельов Олександр Дмитрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.
• Чисніков В. М. Вчений-криміналіст професор О. Д. Кісільов: невідомі сторінки біографії // Криміналістичний вісник : наук.-практ. зб.. — Київ, 2011. — № 1 (15). — С. 195–207. — ISSN 1992-4437.
• Літопис випускників Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого [Архівовано 20 Листопада 2019 у Wayback Machine.]
• Персоналістична енциклопедія права [Архівовано 15 Лютого 2015 у Wayback Machine.] Персональний сайт Славіка Бігуна