Кислий Павло Степанович

Павло́ Степа́нович Ки́слий ( 5 березня 1933, Мала Олександрівка Бориспільського району — 2 грудня 2019, Київ) — український діяч, доктор технічних наук, професор, академік НАН України, академік Міжнародної академії кераміки та Академії інженерних наук України, заслужений діяч науки і техніки України — 1993. Народний депутат України 1-го скликання, борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Кислий Павло Степанович
Народився	5 березня 1933(1933-03-05) Мала Олександрівка, Бориспільський район
Помер	2 грудня 2019(2019-12-02) (86 років) Київ
Країна	УРСР →  Україна
Національність	Україна
Діяльність	політик
Alma mater	НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Галузь	матеріалознавство
Посада	керівник відділу Інституту проблем матеріалознавства НАН України
Вчене звання	доктор технічних наук
Науковий ступінь	академік НАН України
Членство	НАНУ Верховна Рада України I скликання Міжнародна академія кераміки
Відомий завдяки:	Політична, літературна та наукова діяльність
У шлюбі з	Приходько Лідія Іванівна
Діти	Галина, Володимир
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Хрест Івана Мазепи Медаль «За трудову доблесть» Медаль «За трудову відзнаку» Медаль «Ветеран праці» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кислий.

Біографія

Народився в родині колгоспників. У 1952 році вступив до Київського політехнічного інституту. Закінчив металургійний факультет за спеціальністю «Металознавство, устаткування і технологія термічної обробки металів».

З 1957 — на роботі в Інституті проблем матеріалознавства НАН України. В 1957—1966 роках працював інженером, старшим інженером, керівником групи, провідним інженером, молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником, в 1966—1977 — керівник відділу.

У 1977—1990 роках — на посаді заступника директора Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН України, очолював відділ тугоплавких надтвердих матеріалів.

У 1977 році Кислого обрали членом Міжнародного Планзеєвського товариства порошкової металургії, 1979 — членом Міжнародного інституту науки з проблем спікання.

Головував на секції «Тугоплавкі з'єднання» Державного комітету науки і техніки СРСР (1977—1980), був членом Експертної Ради Вищої атестаційної комісії СРСР (1980—1985).

1990 року очолив Українську наукову асоціацію. Того ж року обраний народним депутатом Верховної Ради України (1990—1994).

З 1992 по 1994 рік — заступник голови комісії, голова комісії Верховної Ради України України з питань народної освіти та науки, державний службовець першого рангу — 1994, від 1995 — президент Асоціації народних депутатів України (по 1997).

У науковому доробку — над 300 наукових праць, з них 14 монографій і довідників, 162 авторські свідоцтва на винаходи.

Автор винаходів

Серед його наукових зацікавлень:

• розробка процесів мундштучного пресування,
• спікання тугоплавких сполук та сплавів на їхній основі.

Серед зареєстрованих патентів —

• «Спосіб отримання багатошарових виробів та пристрій для його здійснення», в співавторстві з М. М. Прокопівим,
• «Індукційна піч для скікання кераміки», з Інатенком Валерієм Івановичем, професором Я. А. Крилем,
• «Електроліт для обробки поверхні алюмінієвих сплавів перед нанесенням полімерних покриттів», в колективі, зокрема, з Є. М. Кальбою.

Поезія

• збірка пісень «Пісні Мами» −2002,
• збірка віршів «Живи вічно, Україно!» — 2002,
• автобіографічна повість «Довгий шлях у політику» — 2003.

Автор книг

Написав книги про парламентаризм:

• «Комітети — основа діяльності законодавчих органів влади», 1997,
• «Становлення парламентаризму в Україні», 2000,
• «Народний депутат України», 2002.

Нагороди та відзнаки

• Орден «За заслуги» III ст. (15 серпня 1997) — за особисті заслуги у розвитку української державності, активну законотворчу роботу та з нагоди шостої річниці незалежності України^[1]
• Хрест Івана Мазепи (18 листопада 2009) — за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність^[2]
• Заслужений діяч науки і техніки України (4 березня 1993) — за значний вклад у справу розбудови національної науки, особисті заслуги в розробці і створенні високоміцних та надтвердих металів^[3]
• Орден «Знак Пошани» (1983)
• Медалі «За трудову доблесть» (1970), «За трудову відзнаку» (1967), «Ветеран праці» (1984), «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982)
• Лауреат премії ім. П. Г. Соболевського (1977), премії Ради Міністрів СРСР (1989)
• Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2001).

Родина

Дружина Лідія Іванівна — кандидат технічних наук; син, Володимир — кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту напівпровідників НАН України; дочка, Галина — кандидат технічних наук, старший викладач Київського політехнічного інституту.