Кларенс Зенер

Кларенс Мелвін Зенер (1 грудня 1905 — 15 липня 1993) — американський фізик, який вперше описав електричні властивості напівпровідникових приладів діодів Зенера, згодом названі Bell Labs його ім'ям. Зенер був фізиком-теоретиком і також працював у багатьох інших галузях фізики, включаючи надпровідність, металургію та геометричне програмування.

Кларенс Зенер
англ. Clarence Melvin Zener
Народився	1 грудня 1905(1905-12-01)[1][2][3]  Індіанаполіс, США
Помер	2 липня 1993(1993-07-02)[4][5] (87 років)  Піттсбург, Пенсільванія, США
Країна	США
Діяльність	фізик-теоретик, викладач університету, письменник, фізик
Галузь	фізика і електродинаміка суцільних середовищ
Alma mater	Гарвардський університет (1929)[5] і Чиказький університет (1926)[5]
Науковий керівник	Edwin C. Kembled
Знання мов	англійська[6][7]
Заклад	Бристольський університет, Чиказький університет, Вашингтонський університет в Сент-Луїсі, Університет Карнегі-Меллон, Університет штату Вашингтон і Westinghouse Electric[5]
Членство	Національна академія наук США
Нагороди	медаль Джона Прайса Ветеріллаd (1959) член Американського фізичного товариства[d] Премія Зінера (1985) премія фон Гіппеляd (1982) медаль Бінгамаd (1957)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Зенер народився в Індіанаполісі (Індіана) і отримав ступінь доктора філософії в університеті Гарварду в 1930 році з роботою «Квантово-механічний підхід до властивостей певних типів діатомних молекул».

У 1930-32 працював у Принстонському університеті, 1932-34 — в Бристольському, 1935-37 — Вашингтонському університеті в Сент-Луїсі, в 1937-40 — Нью-Йоркському міському коледжі, в 1940-42 — Вашингтонському. У 1945-51 — професор Чиказького університету, в 1951-56 — замісник директора дослідницьких лабораторій «Вестінгауз електрікал корпорейшн», в 1956-62 — директор, в 1962-65 — науковий директор. Із 1968 року професор Технічного університету Карнегі в Пітсбурзі.

Дослідження в галузі фізики твердого тіла. Відомий ефектом Зенера в фізиці напівпровідників та діодами Зенера, або діодами з лавинним пробоєм. В 1951 році розвинув s-d-обмінну модель феромагнітних металів.

Див. також

• Осциляції Зенера - Блоха
• Премія Зінера, Золота Медаль Зінера
• Модель Ландау— Зенера