Ковальчук Федір Сергійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковальчук.

Ковальчук Федір Сергійович (нар. 18 лютого 1911(19110218) — 8 грудня 1998) — повний кавалер ордена Слави.

Федір Сергійович Ковальчук
Народження	18 лютого 1911(1911-02-18) Село Ситківці Липовецький повіт Київської губернії Російської імперії
Смерть	8 грудня 1998(1998-12-08) (87 років) смт Ситківці Немирівський район Вінницької області
Країна	СРСР
Приналежність	РСЧА
Рід військ	артилерія
Роки служби	1939—1940 1941—1945
Звання	старший сержант
Війни / битви	Вторгнення СРСР до Польщі Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 18 лютого 1911 в селі Ситківці Липовецького повіту Київської губернії Російської імперії (нині — смт Ситківці Немирівський район Вінницької області), в сім'ї робітника. Закінчив 3 класи. Працював столяром в колгоспі, потім на Ситковецькому цукровому заводі.

У РСЧА з вересня 1939, учасник вторгнення СРСР до Польщі у 1939 році i радянсько-фінської війни 1939—1940 років.

На фронтах німецько-радянської війни з 26 липня 1941 року (призваний Ситковецьким РВК Вінницької області^[1]).

Командир 76-мм гармати 396-го стрілецького полку (135-та стрілецька дивізія, 60-а армія, 1-й Український фронт) сержант Ковальчук з підлеглими 11-24 квітня 1944 року в районі сіл Городище, Денисов і Купчинці при відображенні ворожих атак точним вогнем завдав противнику великих втрат у живій силі. Коли до позицій прорвалися 3 танка, Ковальчук зайняв місце навідника та змусив їх повернути назад. Нагороджений орденом Слави 3 ступеня (нагородний лист від 25.4.1944)^[2].

У складі 396-го стрілецького полку (135-та стрілецька дивізія 21-а армія, Ленінградський фронт)^[3] сержант командир 76-мм гармати Ковальчук в боях з 14 по 17 липня 1944 північний схід озера Іханталан-Ярви разом зі своїми артилеристами придушив 12 вогневих точок і розсіяв окоп двох взводів ворожої піхоти (нагородний лист від 24.7.1944 орденом Слави 2 ступеня^[4]).

Старший сержант Ковальчук 396-го стрілецького полку (135-та стрілецька дивізія, 1-й Український фронт) при розширення плацдарму в бою на лівому березі річки Одер у населеному пункту Гутлібен з розрахунком вивів з ладу ворожу батарею, 3 кулемета, 2 автомашини. Будучи контужений, але залишився в строю і продовжував вести вогонь по противнику. Нагороджений орденом Слави (нагородний лист від 18.2.1945)^[5].

Також був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня (17.05.1945^[6] і 06.04.1985^[7]).

Після демобілізації в листопаді 1945 року повернувся на батьківщину, працював столяром. Помер 8 грудня 1998 року.