Ковилін Василь Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковилін.

Василь Олександрович Ковилін (1995—2024) — український військовослужбовець, молодший лейтенант Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що відзначився і загинув у ході російського вторгнення в Україну. Герой України (2025, посмертно).

Василь Ковилін Ковилін Василь Олександрович
Молодший лейтенант
Загальна інформація
Народження	4 січня 1995(1995-01-04) с. Сьомаки, Хмільницький район, Вінницька область, Україна
Смерть	9 травня 2024(2024-05-09) (29 років) (помер від поранень, які дістав у бою)
Поховання	Берковецьке кладовище, м. Київ
Національність	українець
Alma Mater	Вінницький державний аграрний університет
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	1 БрОП НГУ (з 2022)  Морська піхота
Війни / битви	Російсько-українська війна Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» Нагрудний знак «За доблесну службу» Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України) Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України) Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня

Життєпис

Народився 4 січня 1995 року в селі Сьомаки на Вінничині.

Закінчив Вінницький державний аграрний університет за спеціальністю «Лісове господарство»^[1].

Свій бойовий шлях розпочав у зоні АТО, де служив у підрозділі морської піхоти. Брав участь у звільненні населених пунктів Маріуполь, Широкино, Лебедіно, Павлопіль, Гранітне, Слов'янськ^[1].

З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Служив у Першій Президентській бригаді НГУ «Буревій». Виконував бойові завдання поблизу Лисичанська, Сєверодонецька, Бахмута, Білогорівки та в Серебрянському лісі^[2]. У лютому 2024 року, у військовому званні старшого сержанта, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

7 травня 2024-го під час бойового чергування помітив групу противника та вступив із нею в бій. Під масованим ворожим обстрілом допомагав пораненим українським воїнам та евакуював їх. Після цього продовжив бій і відбив штурм, але під час чергового обстрілу ворожий снаряд влучив по його позиції^[3].

Помер 9 травня 2024 року внаслідок смертельних опіків, які дістав у бою^[4].

Похований на Берковецькому кладовищі у м. Київ^[1].

12 травня 2025 року Президент України Володимир Зеленський вручив орден «Золота Зірка» членам родини Василя Ковиліна^[5][3].

Нагороди

• Звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (20 січня 2025, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[6];
• Орден «За мужність» ІІІ ступеня (23 лютого 2024) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[7].
• Також нагороджений^[1]:

нагрудними знаками «За зразкову службу» 2015 р. та «Знак Пошани» 2016 р.; медаллю «За відвагу» 2016 р.; почесним знаком «Маріуполь відстояли - перемогли» 2017р.; почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України «За взірцевість у військовій службі ІІІ ступеня» 2017р.; медаллю «100 років морській піхоті України» 2018 р.; відомчою заохочувальною відзнакою; нагрудним знаком «За доблесну службу» 2022 р.; знаком Пошани «Захиснику Луганщини», 2023 р., медаллю «Захиснику Слов’янська».