Коломієць Олексій Федотович

Олексі́й Федо́тович Коломі́єць (19 березня 1919(1919-03-19) , Харківці, Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Українська СРР  — 23 листопада 1994(1994-11-23) , Київ ) — український письменник та драматург.

Коломієць Олексій Федотович
Олекса Коломієць
Псевдонім	Олекса Коломієць
Народився	19 березня 1919(1919-03-19)  Харківці, Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Українська СРР
Помер	23 листопада 1994(1994-11-23) (75 років)  Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	драматург, прозаїк
Сфера роботи	література[1]
Знання мов	українська[1] і російська[1]
Мова творів	українська
Роки активності	1953-1994
Жанр	психологічна драма
Magnum opus	Фараони Голубі олені Дикий ангел
Членство	СП СРСР
Партія	КПРС
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коломієць.

Життєпис

Народився 17 березня 1919 р. в с. Харківці Лохвицького району на Полтавщині. Він був шостою, найменшою дитиною в родині селянина-бідняка, в якій рано не стало батька. Після закінчення семирічки Коломієць в 1935—1938 pp. навчається на робітфаку при Харківському інституті радянської торгівлі, а потім на історичному факультеті Харківського університету. Зі студентської лави пішов на фронт. Після демобілізації кілька років віддав комсомольській роботі; був лектором ЦК ЛКСМУ, секретарем Чернівецького обкому комсомолу, в 1950—1953 pp. працював відповідальним редактором газети «Молодь України», потім у журналі «Зміна». Тоді ж починає друкувати перші нариси й оповідання, що склали збірку новел «Біла криниця» (1960). 1961 року написав політичний памфлет «Двадцята година. Репортаж з того світу».

Як драматург Коломієць не мав учнівського періоду і досить пізно увійшов у літературу: комедію «Фараони» написав 1960 р., у сорок років. Та вже ця перша спроба принесла йому широке визнання: вперше зіграна в Московському театрі ім. М. В. Гоголя^[ru], п'єса в 1962 p. ставилася вже в 71 театрі країни. У 1978 p. в Київському театрі ім. І. Франка відбулася її п'ятисота вистава.

В наступні десятиліття слідує низка драматичних творів:

• 1961 р. — драматичний памфлет «Дванадцята година».
• 1963 р. — психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (інша назва «Де ж твоє сонце?»).
• 1964 р. — п'єса «Прошу слова сьогодні».
• 1965 р.; 1969 р. — драматична дилогія «Планета Сподівань».
• 1967 р. — «Спасибі тобі, моє кохання».
• 1969 р. — «Келих вина для адвоката».
• 1970 р. — п'єса проблемно-психологічного характеру — дилогія «Горлиця».
• 1971 р.. — п'єса «Перший гріх». Лірична драма «Спасибі тобі, моє кохання» і дилогія «Горлиця» у 1970p. були відзначені республіканською премією ім. М. Островського.
• 1974 р. — п'єса «Одіссея в сім днів».
• 1973 р. — «Голубі олені» — «повість про кохання», яка на фоні численних батальних творів прозвучала винятково ніжною ліричною нотою і в 1977 році була удостоєна Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка.
• 1975 р. — «Кравцов».
• 1977 р. — «Срібна павутина».
• 1978 р. — драма «Дикий Ангел», постановка якої у Київському театрі ім. І. Франка відзначена Державною премією СРСР (1980). Ця п'єса має підзаголовок — «Повість по сім'ю». Головний персонаж — Платон Микитович Ангел.
• 1980 р. — психологічна драма «Санітарний день».
• 1982 р. — психологічна драма «Убий лева».
• 1985 р. — психологічна драма «Злива».
• 1986 р. — психологічна драма «Двоє дивляться кіно».
• 1989 р. — психологічна драма «Святі грішниці».
• 1994 р. — «Завтра — Помпея» (незакінчена).

Хоча в творчості О. Коломійця переважають п'єси про актуальні, сучасні авторові проблеми, є у нього й дві драми на теми минулого: «За дев'ятим порогом» («Запорізька Січ», 1972) та «Камінь Русина» («Град князя Кия», 1982), написана спеціально до святкування 1500-ліття Києва.

Помер О. Коломієць 23 листопада 1994 року. Похований у рідному селі Харківці.

Вшанування пам'яті

• На будинку по вулиці Хрещатик, 21 у Києві, же жив Олексій Коломієць, 2009 року встановлено меморіальну дошку (скульптор Олексій Чепелик)

Громадська діяльність

Був одним з фундаторів Українського фонду культури^[2]

Ініціатор спорудження Кургану скорботи — пам'ятника жертвам голодомору 1933 р. на горі Зажурі поблизу Лубен на Полтавщині

Див. також

Список лауреатів Шевченківської премії

Лауреати Шевченківської премії 1977 року^[3]