Колонізація Меркурія

Меркурій — один з кандидатів для колонізації в межах Сонячної системи поряд з Марсом, Венерою, Церерою, Місяцем, Європою, Ганімедом, Каллісто й поясом астероїдів.

Терраформований Меркурій, в уяві художника.

Північний полюс Меркурія

Меркурій. Фото місії MESSENGER. 2008 р.

Перспективи

За багатьма параметрами Меркурій подібний до Місяця, тому стратегії колонізації природного супутника Землі придатні для застосування і на Меркурії^[1].

Меркурій багатий на метали та леткі речовини, а також отримує багато сонячної енергії^[2] (в 6,5 разів більше, ніж система Земля-Місяць)^[3]. Це робить Меркурій хорошим місцем для розміщення інфраструктури з будівництва космічних апаратів і їх запуску до інших планет Сонячної системи, а також інших зірок. Від Меркурія можна було б відправляти апарати, обладнані сонячними вітрилами, що розганяються лазерними променями, енергія для яких добуватиметься на орбіті планети сонячними батареями^[4].

При тому, що Меркурій розташований дуже близько до Сонця, дно його полярних кратерів завжди перебуває в тіні. Причина цього в малому нахилі осі Меркурія. На полюсах зосереджено 10¹⁴–10¹⁵ кг льоду, що робить ці регіони підхожим місцем для колонізації^[3]. Шляхом фотолізу лід можна розкласти на кисень і водень^[1].

Під поверхнею Меркурія ймовірно є порожні лавові тунелі, де можна облаштувати поселення^[1]. Комфортна температура в 22℃ починається вже на глибині лише 0,7 м. З цієї причини деякі дослідники вважають створення колонії на Меркурії легшим, аніж на Марсі^[3][5]. Термінатор на Меркурії рухається повільно (планета здійснює оберт навколо своєї осі за 176 земних днів), тому на межі дня й ночі тримається комфортна температура і колоністи могли б рухатися планетою^[1].

Хоча планета менша за Марс, вона щільніша і гравітація на поверхні Меркурія складає ті самі 0,38g^[3] завдяки великому металічному ядру. Низький синодичний період означає, що вікна запуску апаратів із Землі до Меркурія частіші, ніж із Землі до Венери чи Марса^[1].

Проблеми

Дуже розріджена атмосфера, надзвичайна близькість до Сонця й більша тривалість дня (176 земних днів) можуть стати серйозними перешкодами на шляху заселення Меркурія^[2]. Колонія на Меркурії потребуватиме потужного захисту від радіації та сонячних спалахів. Повільний період обертання Меркурія означає, що одна сторона планети обернена до Сонця протягом тривалого часу — досягаючи максимумів температури до 427 °C, тоді як нічна зазнає екстремальних холодів до -193 °C^[1].

Крім того, Меркурій — одна з найбільш важкодосяжних планет. На політ до Меркурія необхідно затратити енергію, порівнянну з польотом до Плутона^[2]. Для досягнення Меркурія може бути використаний гравітаційний маневр біля Венери й Землі. Апарат MESSENGER використовує рекордну кількість гравітаційних маневрів (шість), щоб вийти на орбіту Меркурія.

Див. також

• Тераформування Меркурія