Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Копиленко Олександр Іванович
вояк Армії УНР, український письменник, дитячий письменник, педагог, критик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Олекса́ндр Іва́нович Копиле́нко (1 серпня 1900, Костянтиноград — 1 грудня 1958, Київ) — український письменник, педагог, критик, вояк полку ім. Костя Гордієнка Армії УНР[2].
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився 1 серпня 1900 року в місті Костянтиноград у сім'ї залізничника (нині — Берестин) Полтавської губернії.
Тут у 1912 році вступає до Костянтиноградської вчительської семінарії і в 1916 році закінчує круглим відмінником природничий факультет.
У 1925 році закінчив біологічний факультет Харківського інституту народної освіти.
- 1922 рік — перше оповідання: «Там мабуть край»
- 1923 рік — виходить перша збірка «Кара-круча»
- 1926 рік — оповідання для дітей «Сенчині пригоди»
Протягом 20-х років публікуються перші книги Копиленка «Кара-Круча», «Буйний хміль», «Іменем українського народу», які за короткий час кілька разів перевидавались.
Копиленко член літературних об'єднань «Плуг», потім «Гарт»[3], ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», виконував обов'язки редактора журналу «Всесвіт», входив до складу редколегії журналу «Соціалістична борозна», співпрацював у товаристві кінорежисерів, літераторів та сценаристів, яке скорочено називалось «Кореліс».
Цькування та репресії українських письменників, що завдали нищівного удару по українській культурі, примусили деяких відомих письменників, у тому числі і О. Копиленка, до тяжкого вибору. 1929 р. разом з П. Панчем, Ю. Яновським, Остапом Вишнею, Ю. Смоличем та О. Донченком він підписує лист — звернення до радянського уряду і всього українського народу з вимогою покарати ворогів.
1934 року Олександр Копиленко видав збірку оповідань для дітей «В лісі», у якій були цікаві спостереження за природою, життям птахів та звірів. Відтоді і до кінця свого життя він немовби дописував цю книгу. Надалі під назвою «Як вони поживають» вона здобула популярність серед читачів, неодноразово перевидавалася.
З 1934 року жив у Києві в будинку письменників Роліт. З Києвом пов'язана дія дилогії, що принесла письменнику популярність — романів «Дуже добре» (1936) та «Десятикласники» (1938).
Рівно рік тому... перший день офіційної евакуації, хоч від сусідів приховували цю справу... Бачу - стоїть автобус у під'їзді, а туди вантажать величезні валізки та вузли... а там Копиленко пре колосального клунка, загорнутого у килим... Він преться до автобуса, пре поперед себе клунка, а там у середині аж сидить Смілянська з дитиною, ще хтось з жінок з дітьми. І він просить їх негайно вийти, дати місце клункові...[4].
Помер 1 грудня 1958 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Родина
- Син — письменник, журналіст, перекладач Любим Копиленко (1932—1999).
- Онук — юрист, політик, доктор юридичних наук Олександр Копиленко (нар. 1961).
- Онука — заслужена журналістка України Марія Копиленко.
- Невістка — музикознавиця, піаністка, педагог Людмила Каверіна (1931—2003)[5].
Remove ads
Вшанування пам'яті
- Встановлена меморіальна дошка на будинку письменників Роліт, де жив Олександр Копиленко.
- Про письменника знято фільм «Олександр Копиленко» (1972, редактор М. Костогриз).
- У 1978—1989 рр. редакція журналу «Барвінок» вручала літературно-мистецьку премію імені Олександра Копиленка.
- Ім'я Олександра Копиленка присвоєне школі № 1 Берестинської районної ради Харківської області, вул. Дмитра Лінського, 49.
- У Києві існує вулиця Олександра Копиленка (названа на честь письменника у 1960 році).
Remove ads
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads