Корнеттіно

Корнетті́но або дискантовий цинк (італ. cornettino, множина cornettini; нім. Diskant Zink, Quart-Zink) — старовинний малий дискантовий духовий інструмент родини корнетів (або цинків), із губним вібруючим язичком. Звучить на кварту або квінту вище за більший, поширеніший альтовий корнет. Існували дві основні моделі інструмента — у строях ре або до, хоча при закритих усіх отворах звучали відповідно мі або ре, що могло знижуватися ще на тон послабленням амбушура. Назва cornettino в перекладі з італійської означає «малий корнет», а cornetto, своєю чергою, — «малий ріг».

Корнеттіно

Репліка корнеттіно з епоксидної смоли, виготовлена Крістофером Монком (близько 1970 року) Репліка корнеттіно з епоксидної смоли, виготовлена Крістофером Монком (близько 1970 року)
Класифікація	Аерофони Духові Мідні духові
Класифікація Горнбостеля-Закса	423.212[1]  (Аерофон, що звучить завдяки вібрації губ із нерегулярним (звуженим) каналом та ігровими отворами)
Подібні інструменти	Корнет Гобой Співний корнет Тенорний корнет Серпент

Конструкція

Музикант грає на корнеттіно

Збережені зразки корнеттіно мають довжину 35–37 см для варіанту в ре (D), і 39–46 см — для інструмента в до (C). Для порівняння, альтові корнети в соль (G) мають довжину 51–63 см. Ці відмінності зумовлені насамперед історичними варіаціями строю, які коливалися в Європі від A₄ = 415 Гц до 510 Гц. На піку популярності у XVII столітті корнеттіно виготовляли у chor-ton (церковному строї), тобто близько A₄ = 466 Гц.^[2]

Інструмент зазвичай виготовляли з двох поздовжніх половинок деревини (зазвичай самшиту або волоського горіха), видовбували внутрішній канал, склеювали, а потім обгортали чорненою шкірою або пергаментом для герметичності й зручності гри.^[3] Мундштуки робили з рогу, кістки або слонової кістки.

Деякі німецькі зразки мали декоративні металеві кільця (з золота, срібла або позолоченої латуні) на кінцях.^[4] Деякі екземпляри виготовляли повністю з різьбленої слонової кістки.^[5]

У XX столітті розпочалося відродження інструмента: майстер Крістофер Монк створював репліки корнетів із сучасних композитів і епоксидних смол.^[6]

Варіанти

Відомо про три збережені тихі корнеттіно (mute cornettini): один у Нюрнберзі та два у Відні. Ці інструменти, як і їхні альтові аналоги, мають пряму форму та інтегрований мундштук. Прямого репертуару для них не знайдено, тому функція інструмента лишається невизначеною. У партитурі 16-голосного мадригала Udite chiari e generosi figli Джованні Габрієлі в партії канту хору I зазначено cornetto muto. Через наявність у партії ноти A₅ можна припустити, що композитор мав на увазі саме німий корнеттіно, хоча цю тесситуру здатен охопити й звичайний німий корнет у строї соль або фа.

Історія

Корнеттіно активно використовували в пізньому Ренесансі та Бароко, переважно в Північній Європі. У творах Міхаеля Преторіуса інструмент звучав у церкві в унісон із теноровими голосами на октаву вище. У другій половині XVII століття композитори півночі (особливо Німеччини й Австрії) застосовували корнеттіно у масштабних месах, кантатах і духовній музиці. Корнеттіно був улюбленим інструментом міських музикантів (Stadtpfeiffer), а такі композитори, як Йоган Каспар Горн і Матіас Шпіґлер, писали ансамблеву музику для одного, двох або трьох корнеттіно. Інструмент залишався в активному використанні до кінця XVIII століття, переважно в церковних оркестрах. Йоганн Себастьян Бах і Георг Філіпп Телеман застосовували його в кількох кантатах.^[7]

Діапазон

Теситура корнеттіно охоплює від C₄ (середнє до) до G₅. Досвідчені виконавці здатні досягти ноти до E₆.^[8]

Тембр

Тембр корнеттіно яскравіший і проникливіший, ніж у стандартного корнета. Його часто використовували в ансамблях разом із трубами й скрипками у високих теситурах. Звучання інструмента вважалося приємним у поєднанні з природними трубами (із гобойоподібним тембром) і скрипками, налаштованими на A₄ ≈ 466 Гц. У другій і третій октавах інструмент має пронизливе звучання, тоді як основна октава дає характерний тростинний тембр, подібний до обоя.

Репертуар

Композитори, які вказували на використання корнеттіно у своїх партитурах: Міхаель Преторіус, Генріх Шютц, Йоганн Генріх Шмельцер, Генріх Ігнац Франц фон Бібер, Матіас Векманн, Антоніо Берталі, Йоганн Каспар Горн, Йоганн Ерасмус Кіндерманн, Маттіас Шпіґлер, Йоганн Фірданк, Йоганн Себастьян Бах і Георг Філіпп Телеман.

Деякі твори фон Бібера та Андреаса Гофера позначають партії для корнета, але їхня тесситура свідчить, що малася на увазі партія саме для корнеттіно. Один із прикладів — Missa Salisburgensis à 53 voci.

Номенклатура

Інші варіанти назви корнеттіно: Cornettin, Cornettinen, Kornettin, Quart-Zink, Klein Discant Zink, Diskant Zink, Krummer Diskant Zink та corñio (наприклад, у кантаті Баха Christum wir sollen loben schon, BWV 121).