Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Кортіна-д'Ампеццо
муніципалітет в Італії З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Кортіна-д'Ампеццо (італ. Cortina d'Ampezzo, вен. Cortina d'Anpezo, ладин. Anpezo, Ampëz історична нім. Hayden, часто скорочено Кортіна) — місто й комуна в самому серці південних Доломітів у провінції Беллуно регіону Венето на півночі Італії. Лежить на річці Бойте[en] в альпійській долині. Престижне місце літнього і зимового відпочинку, знане завдяки лижним трасам, мальовничим краєвидам, розвиненій готельній базі, крамницям та гірськолижним курортам, орієнтованим на джетсетерів[en].
За часів середньовіччя Ампеццо перебувало під юрисдикцією Аквілейського патріархату[en] та Священної Римської імперії. 1420 року його захопила Венеційська республіка. Починаючи з 1508 року значну частину своєї історії місто перебувало під владою Габсбургів, зазнавши нетривалих територіальних змін у наполеонівську добу, після чого повернулося до Австрійської імперії (згодом Австро-Угорщини), у складі якої залишалося до 1918 року. З XIX століття Кортіна-д'Ампеццо стала помітним регіональним осередком ремесел. Коли наприкінці XIX століття почав розвиватися туризм, ранні британські й німецькі відпочивальники високо цінували місцеві вироби ручної роботи. Місто спеціалізувалося, зокрема, на виготовленні меблів, виробництві кахельних печей, а також залізних, мідних і скляних виробів.
Нині основу місцевої економіки становить передусім туризм, особливо в зимовий сезон, коли чисельність населення зазвичай зростає приблизно з 7 000 до 40 000 осіб. Малу базиліку святих Філіппа і Якова[en] збудували у 1769–1775 роках на місці двох попередніх церков XIII та XVI століть; вона є осередком парафії й деканату Кортіни-д'Ампеццо. У місті діють Палеонтологічний музей Рінальдо Дзардіні[en], заснований 1975 року, Музей сучасного мистецтва Маріо Рімольді[en] та Етнографічний музей «Реголи Ампеццо»[en].
Через Другу світову війну Кортіна-д'Ампеццо не змогла прийняти заплановані Зимові Олімпійські ігри 1944 року, натомість місто стало господарем Зимових Олімпійських ігор 1956 року й надалі приймало низку світових змагань із зимових видів спорту. Вдруге Кортіна прийматиме зимові Олімпійські ігри 2026 року, цього разу як співгосподар разом із Міланом. У місті базується ХК Кортіна — професійний хокейний клуб вищого дивізіону, а сама Кортіна-д'Ампеццо є стартовим і фінішним пунктом щорічних автоперегонів Dolomites Gold Cup Race[en].
У місті знімали кілька фільмів, найвідоміші з яких — «Рожева пантера»[en] (1963), «Тільки для ваших очей» (1981) та «Скелелаз» (1993).
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Передісторія
Виявлення 1987 року примітивного поховання в місцевості Мондева́ль-де-Со́ра, високо в горах на південь від Кортіни, засвідчує присутність тут людей мезоліту ще у VI тисячолітті до н. е[1][2]. У VI столітті до н. е. на території Кадоре[en], до якої вона тоді належала, з’явилося етруське письмо; під владою етрусків цей регіон залишався до початку V століття до н. е[3][4]. З III століття до н. е. римляни асимілювали племена ретів та венетів, надавши цій території назву Amplitium (від лат. amplus — «широкий»), звідки походить сучасна назва Ампеццо[5][6].
Середньовіччя — XIX століття
Не збереглося жодних історичних відомостей про регіон Кадоре від часу падіння Римської імперії до лангобардського періоду. Вважають, що під час варварських навал мешканці ховались у долинах Фасса[en], Бадія[en], Кордеволе та Ампеццо[7].
У середньовіччі Ампеццо перебувало під юрисдикцією Аквілейського патріархату[en] та Священної Римської імперії. 1420 року селище завоювала Венеційська республіка[8]. 1508 року його захопили Габсбурги, а вже 1511 року мешканці Ампеццо присягнули на вірність імператорові Максиміліану, після чого територію приєднали до регіону Пустерталь[en][9]. 1797 року, після підписання Кампо-Формійського миру, Наполеон спочатку дозволив Габсбурзькій імперії зберегти ці землі, однак у 1810 році, після нападу на місто, під час якого його спалили французькі війська, він додав Ампеццо до департаменту П’яве[10]. Цей період тривав недовго: 1813 року Австрійська імперія повернула контроль над містом і зберігала його навіть після битв при Кустоці та під Садовою 1866 року, хоча саму Венецію передали Італії[9]. Місто зажило слави як кліматичний курорт; повідомляли, що воно вільне від таких захворювань, як холера[11].
У 1874 році ампеццькі ліси стали власністю Консорціуму карнійських лісів. Хоча до 1920 року Ампеццо залишалося австрійським володінням у складі королівщини Тіроль і на його території мешкала німецькомовна меншина, воно так і не стало німецькомовним регіоном і зберегло свою первісну мову — ладинську, що належить до ретороманських мов[12].
XX століття
Коли 1915 року Італія вступила у Першу світову війну, більшість чоловічого населення міста воювала на боці Австро-Угорщини на російському фронті. 669 чоловіків (переважно віком до 16 або понад 50 років) намагалися чинити опір італійським військам. Через чисельну перевагу італійців їм довелося відступити. Після австрійського контрнаступу 1917 року місто знову опинилося під контролем тірольських формувань штандшютценів[en][13].
1920 року, після перемоги Італії у Першій світовій війні, Ампеццо разом із центральною та південною частинами Тіролю остаточно перейшов до Італії. Через три роки його відокремили від Тіролю (разом із Колле-Санта-Лучія та Лівіналлонго-дель-Коль-ді-Лана) й додали до складу провінції Беллуно, що входить до регіону Венето[14][15][16].
Після Першої світової війни місто дістало назву «Кортіна-д'Ампеццо» («завіса долини Ампеццо»), запозичивши її від одного з шести сіл, які становили територію Ампеццо й лежали в центральній частині долини[17]. Кортіну-д'Ампеццо визначили як важливий редут, де зберігався великий склад боєприпасів. 1945 року місто розглядали як рубіж оборони італійські та німецькі війська з метою стримати просування американських і британських сил у напрямку Австрії. Напад на місто та склад боєприпасів планували здійснити 26 квітня 1945 року, проте в останній момент його було скасовано через несприятливі погодні умови[джерело?].
Зимовий спортивний курорт
Ще наприкінці XIX — на початку XX століття Кортіна-д'Ампеццо була елітним місцем відпочинку перших британських туристів. Після Першої світової війни вона стала курортом і для італійців, що належали до вищого класу. Кортіну-д'Ампеццо обрали місцем проведення зимових Олімпійських ігор 1944 року, які, однак, не відбулися через Другу світову війну. Після проведення зимових Олімпійських ігор 1956 року[18] Кортіна стала всесвітньо відомим курортом й пережила стрімке зростання напливу туристів[19]. Постійне населення Кортіни станом на 2008 рік становить 6 150 осіб, однак у пікові періоди, зокрема під час різдвяних свят і в середині серпня, тимчасове населення міста зростає приблизно до 50 000 осіб[20]. Центральна Площа Анджело Дібона та вулиця Корсо Італія вимощені бруківкою й повністю закриті для автомобільного руху. Курорт пропонує 120 км лижних трас, поділених на три окремі зони: Фалорія—Крісталло, Тофана—Сокрепес і Чінкве-Торрі—Лагацуої, кожна з яких має власну атмосферу та планування. Зона Лагацуої сполучена з гірськолижною зоною Селла-Ронда[en], що налічує ще близько 400 км трас. Усі зони з’єднані автобусами, підйомниками й лижними маршрутами. Лижну школу Кортіни засновано 1933 року; крім того, тут діє школа лижних перегонів із мережею з 70 км не надто складних трас[21]. Автомобіль Ford Cortina — найпопулярніша модель у Великій Британії 1970-х років — дістав свою назву саме від Кортіни-д'Ампеццо[джерело?].
Політика XXI століття
У 2002 році було відновлено діяльність ампеццької стрілецької роти Ŝizar Anpezo Hayden. Після візиту Отто фон Габсбурга, тодішнього глави дому Габсбургів, до Кортіни 2005 року її опікуном став Карл I Австрійський. Завдяки багатій на події історії габсбурзька спадщина й у XXI столітті залишається помітною в Кортіні, про що свідчать численні портрети й фотографії Франца Йосипа I Австрійського та Карла I, якого тут особливо шанують, у корчмах, ресторанах, барах і готелях[джерело?]. Від 2011 року на головній площі міста встановлено пам’ятник Максиміліану I на згадку про 1511 рік і приєднання долини Ампеццо до Тіролю[22].
У жовтні 2007 року мешканці міста проголосували за вихід зі складу регіону Венето та приєднання до сусіднього регіону Трентіно-Альто-Адідже/Південний Тіроль. Це рішення було зумовлене культурними зв’язками з ладиномовною спільнотою Південного Тіролю та привабливішою податковою системою. Референдум мав дорадчий характер, а остаточне рішення може бути ухвалене лише законом італійського парламенту за згодою регіональних рад Венето та Трентіно—Альто-Адідже/Південний Тіроль[23][24][25].
На виборах до Європейського парламенту 2014 року найбільше голосів у місті здобула Демократична партія — 30,4 %, за нею йшли Форца Італія[it] (19,4%) та автономістська Південнотірольська народна партія з 14,1%[26][27].
Remove ads
Географія та клімат
Узагальнити
Перспектива
Кортіна лежить приблизно в центрі долини Ампеццо, у верхів’ях долини Бойте[en] в Доломітах, які кільцем оточують місто. Річка Бойте протікає безпосередньо через Кортіну. Гори в цій місцевості описують як «скелясті» й «величні», «виразні й упізнавані — мов масивний кораловий риф, вирваний із моря, обсаджений хвойними деревами та вкритий снігом»[28]. Місто лежить між регіонами Кадоре[en] на півдні та Пустерталем[en] на півночі, долиною Валь-д'Ансієй[en] на сході та Агордо на заході[29]. Первісно територія складалася з численних фракцій — відокремлених сіл і хуторів, однак від 1950-х років унаслідок розвитку туризму Кортіна швидко зросла. Відокремленими від основної забудови залишилися лише найвіддаленіші поселення. Сан-Віто-ді-Кадоре лежить за 9 км на південь від Кортіни-д'Ампеццо[30].
Серед навколишніх гірських масивів — Тофане[en] на заході, Помаганьон[en] на півночі, Крісталло[en] на північному сході, Фалорія[en] та Сорапісс[en] на сході, а також Бекко-ді-Мецдоді[en], Крода-да-Лаго[en] й Чінкве-Торрі[en] на півдні. Монте-Антелао[en], заввишки 3264 м, є найвищою вершиною Доломітів Ампеццо й другою за висотою горою в усіх Доломітах. За сприятливої погоди Монте-Антелао чітко видно навіть із набережної в Трієсті на Адріатичному морі. Центр міста розташований на висоті 1224 м над рівнем моря, а найближчою високою вершиною є Тофана-ді-Меццо, що здіймається на 3244 м[31]. На території комуни є численні бурхливі річки, струмки й невеликі озера, зокрема Гедіна, Піаножес та д'Аял, особливо повноводні влітку під час танення снігів[32]. Місцева фауна представлена бабаками, сарнами, козицями та зайцями, а іноді трапляються вовки, ведмеді та рисі[33]. Значна частина території Кортіни входить до складу «природного парку Доломітів Ампеццо»[34].
Фракції
До складу комуни входять такі фракції: Аквабона, Альвера, Біґонтіна, Кадельверцо, Кадемай, Кадін, Кампо, К’ямулера, К’яве, Чандерієс, Кояна, Коль, Кортіна, Кріньєс, Донеа, Ф’ямес, Фрайна, Джилардон, Гньоке-о-Граа, Гуарньє, Лачедель, Манайго, Майон, Мелерес, Мортіза, Пеколь, Пез’є, П’ян-да-Лаго, Поколь[en], Ронко, Сальєто, Соколь, Стаулін, Валь, Верокай, Вера, Цуель[35].
Клімат
Кортіна-д'Ампеццо має холодний альпійський вологий континентальний клімат, близький до тайгового (за класифікацією Кеппена: Dfb; за класифікацією Треварти: Dclo), з коротким помірно теплим літом і тривалою холодною зимою, для якої характерні чергування морозної, сніжної, нестійкої та відносно м’якої погоди. Наприкінці грудня — на початку січня в цьому регіоні фіксують одні з найнижчих температур в Італії, особливо на вершині перевалу Чимабанке на межі провінцій Беллуно й Больцано[36]. Інші пори року зазвичай дощові, від прохолодних до теплих і вітряні[37]. Влітку температура може сягати 25°C.
Remove ads
Демографія
Узагальнити
Перспектива
Чисельність населення Кортіни неухильно зростала від моменту приєднання до Італійської держави й до 1960-х років. Після цього настало різке скорочення (на 2099 осіб упродовж 30 років), і лише в останні роки з’явилися ознаки відновлення. Маючи 6112 мешканців, Кортіна-д'Ампеццо посідає сьоме за чисельністю населення місце серед населених пунктів провінції після Беллуно (36 509), Фельтре (20 688), Седіко (9 734), Понте-нелле-Альпі (8 521), Санта-Джустіни (6 795) та Меля (6 272). 2008 року в місті зафіксували 44 народження (7,1 ‰) і 67 смертей (10,9 ‰), внаслідок чого населення скоротилося на 23 особи (−3,8 ‰). 2808 сімей у середньому складалися з 2,2 особи[38].
Населення за роками:[39]
Наявність іноземних мешканців у Кортіні-д'Ампеццо є відносно нещодавнім явищем. Вони становлять лише невелику частку населення в місті, яке й без того має невелику чисельність. Станом на 1 січня 2023 року в муніципалітеті офіційно проживало 248 іноземців з 46 країн, серед них 87 громадян країн Євросоюзу та 51 громадянин України.[40]
Мова і діалекти
Окрім італійської, більшість населення вільно володіє ампеццано — місцевим різновидом ладинської мови, яку нині визнають окремою мовою, а не діалектом. Ладинська належить до ретороманських мов і є близькою до романшської мови, поширеної у Швейцарії[41]. Збереження місцевої мови як живого засобу спілкування, яким користуються молодші покоління, розглядають як вияв гордости й прив’язаности до локальної спадщини. Ладинська й тірольська культура продовжують існувати, попри зростання тиску в останні роки[42]. Її значення поступово визнають і місцеві органи влади: у грудні 2007 року вони ухвалили рішення використовувати ладинську мову на табличках із назвами вулиць і поселень відповідно до закону про захист мовних меншин, чинного від 1999 року[43].
Економіка
Узагальнити
Перспектива
Від XIX століття Ампеццо стало помітним регіональним осередком ремесел. Зростання значення цього сектору спонукало Міністерство торгівлі Австрії 1874 року дозволити відкриття Державної промислової школи, яка згодом перетворилася на Художній інститут. Заклад здобув добру репутацію у викладанні дерево- й металообробки, приймаючи хлопців від 13 років на навчання тривалістю до чотирьох років[44]. Коли наприкінці XIX століття почав формуватися туристичний рух, ранні британські та німецькі відпочивальники високо цінували місцеві вироби ручної роботи. Деяким місцевим виробам приписували навіть легендарні властивості, наприклад, австрійський журналіст і антрополог Карл Фелікс Вольф[en] писав 1935 року, що за переказами один місцевий майстер «якось викував меч такий гнучкий, що його можна було зігнути, зав’язати вузлом, а потім дати йому знову випрямитися». Серед іншого, місто спеціалізувалося на виготовленні дерев’яних елементів для меблів, виробництві кахельних печей, а також залізних, мідних і скляних виробах[45].
Нині основу місцевої економіки становить насамперед туризм, особливо в зимовий сезон, коли чисельність населення міста зазвичай зростає приблизно з 7 000 до 40 000 осіб[19]. Путівник Lonely Planet називає Кортіну-д'Ампеццо «одним із найвідоміших, наймодніших і найдорожчих гірськолижних курортів Італії», що «вирізняється першокласною інфраструктурою (лижний спорт, ковзанярство, санний спорт, скелелазіння) та чудовими можливостями для пішого туризму»[46].
У Кортіні-д'Ампеццо представлені одні з найпрестижніших брендів моди, зокрема Bulgari, Benetton, Gucci та Geox, а також численні ремісничі крамниці, антикварні магазини й майстерні[47]. Крім того, в місті працює багато магазинів, що спеціалізуються на альпіністському спорядженні. Символом торгівлі в Кортіні залишається La Cooperativa di Cortina, заснована 28 червня 1893 року піж назвою Consumverein Ampezzo[48]. У цьому торговельному центрі[en] продають солодощі, пресу, іграшки та лижне спорядження. Будівля має три поверхи[джерело?].
П'ятизірковий готель Miramonti Majestic Grand Hotel[49], відомий завдяки фільмам про Джеймса Бонда[50], налічує понад сто років історії. У минулому це був австро-угорський мисливський палац; нині він має 105 номерів[51]. Серед інших відомих готелів — Hotel Cornelio на вулиці Віа Канторе, Hotel Montana на Корсо Італія, Hotel Menardi на Віа Майом, Hotel Villa Gaiai на Віа Ґіде Альпіне та Grand Hotel Savoia на Віа Рома. У навколишніх горах є кілька хостелів, зокрема Rifugio Faloria, Rifugio Son Forca, Rifugio Capanna Tondi та Rifugio Duca d’Aosta, у яких діють ресторани[52].
Remove ads
Визначні місця
Узагальнити
Перспектива
Біля мосту через річку Бігонтіна розташована ратуша — палац у тірольському стилі. На площі Анджело Дібона є кілька визначних об’єктів. Ciasa de ra Regoles — одна з найважливіших адміністратівних будівель Кортіни-д'Ампеццо; тут діють «регольєрі» — рада місцевих сіл, що існувала ще до об’єднання поселень у місто, навчає громаду та видає адміністративні розпорядження[53]. У минулому в будівлі містилася головна початкова школа Кортіни-д'Ампеццо. Нині тут містяться офіси Comunanza delle Regole d'Ampezzo та Музей сучасного мистецтва «Маріо Рімольді». Головна площа Кортіни-д'Ампеццо названа на честь відомого місцевого гірського провідника Анджело Дібони[54].
Музеї
Реголе д'Ампеццо опікується Musei delle Regole d'Ampezzo, до складу якого входять три музеї: Палеонтологічний музей Рінальдо Дзардіні[en], Етнографічний музей Реголе д'Ампеццо[en] та Музей сучасного мистецтва Маріо Рімольді[en][55].
Палеонтологічний музей Рінальдо Дзардіні, заснований 1975 року, є палеонтологічною установою з колекцією сотень скам’янілостей різних кольорів, форм і розмірів, що їх знайшов, зібрав та описав місцевий фотограф Рінальдо Дзардіні. Усі експонати походять із Доломітів і свідчать про час, коли ці високі гірські вершини були дном великого тропічного моря, населеного морськими безхребетними, рибами, коралами та губками[56].
Етнографічний музей Регол Ампеццо розташований у старому відреставрованому венеційському тартаку при злитті річок Бойте й Фелідзон, на північ від міста[57]. У колекції представлені предмети, пов’язані з повсякденним життям, сільськими та пасторськими практиками околиць, сільськогосподарські знаряддя, техніки й матеріали обробки, а ще традиційний для долини одяг.
Музей сучасного мистецтва Маріо Рімольді — художня галерея, заснована 1941 року, що зберігає понад 800 творів провідних італійських митців XX століття, серед яких Філіппо Де Пізіс[en], Феліче Карена[en], Піо Семеґіні[it], Ренато Гуттузо, Тулліо Ґарбарі[it], Массімо Кампільї[en] та інші[58]. У музеї проводять і тимчасові виставки, присвячені різним темам.
Маршрут Великої війни простягається на понад 80 км горами між Лагацуої[en] та Сасс-де-Стрія[en]. До нього належить Музей Великої війни під відкритим небом із шанцями та тунелями. Узимку маршрут доступний для лижників, утім у літні місяці його зручніше долати пішки або гірським велосипедом[59].
Храми
Мала базиліка Святих Филипа і Якова[en] зведена в 1769–1775 роках на місці двох попередніх церков XIII та XVI століть; вона є осередком парафії та деканату Кортіни-д'Ампеццо[60]. Високий дерев’яний вівтар, увінчаний постаттю Христа-Відкупителя, вирізьбив Андреа Брустолон[en]. На стелі розміщено три фрески Луїджі Гедіни: «Христос очищає Храм», «Мучеництво Святого Филипа» та «Усікновення голови Святого Якова»[61].
Церкву Мадонна-делла-Діфеса збудовано 1750 року на місці зруйнованої споруди XIV століття. Фасад прикрашає складна фреска із зображенням Мадонни делла Діфеза, а інтер’єр вирізняється багатством скульптур, живопису, поліхромного мармуру та позолоти[62].
Каплицю Богоматері Лурдської[en] завершено 1907 року. Ця невелика церква, яку оздобив митець Коррадо Пітшайдер із Валь-Гардени, привертає увагу передусім реконструкційною скульптурою[63].
Каплицю Сант-Антоніо-да-Падуя в селі К'яве завершено 1791 року, проте інтер’єр оновили 1809-го після значних ушкоджень від пожежі, спричиненої наполеонівськими військами. Серед оздоблення — два дерев’яні бюсти Христа і святої Катерини та багато прикрашений вівтар[64].
Військовий цвинтар у Поколі[en] (знаний ще як Оссаріо-ді-Поколь) — військовий цвинтар і меморіал, лежить на висоті 1535 м у напрямку перевалу Фальцарего[en], в місцевості Поколь. Невелику церкву та кладовище спорудили 1916 року як військовий некрополь силами 5-ї альпійської групи. Меморіал збудували 1935-го на вшанування тисяч загиблих під час Першої світової війни на Доломітському фронті. Це масивна кам’яна квадратна вежа, яку добре видно з усієї долини Ампеццо. У крипті в центрі споруди спочиває тіло генерала Антоніо Канторе[en], нагородженого золотою медаллю «За військову доблесть»[65].
Замки й укріплення
Замок Дзанна[en] — невелика фортеця, розташована в селі Мінель. Вона складається з низьких білих зовнішніх мурів і двох білих кутових веж, поруч із якими міститься маленька каплиця, присвячена Святій Трійці. Будувати замок розпочали 1694 року, проте 19 серпня 1696-го роботи зупинили; споруда так і залишилася незавершеною, а 1809 року її спалили французькі революційні війська, що вторглися в Ампеццо[66]. Відтоді замок зазнав реставрації.
Форте-Тре-Сассі[en] (або Форте-Тра-і-Сассі) — укріплення, зведене 1897 року в австро-угорський період на перевалі Вальпарола[en]. Воно лежить між Сасс-де-Стрія[en] та Пікколо-Лагацуої[en], контролюючи прохід між перевалом Фальцареґо та Валь-Бадія[en] в Південному Тіролі (Альто-Адідже). Фортеця була складовою великого комплексу австрійських оборонних споруд, збудованих на італійському кордоні наприкінці XIX — на початку XX століття. Після бомбардування італійцями 5 липня 1915 року вона стала непридатною до використання, а руїни залишалися занедбаними до початку XXI століття, коли їх відреставрувала місцева адміністрація Кортіни-д'Ампеццо за сприяння родини Лачеделлі. У фортеці діє музей, присвячений Першій світовій війні[67].
Кастелло-ді-Ботестаньо[en] (або Подестаньо) — середньовічна фортеця на скелі в долині річки Бойте, трохи північніше від Кортіни-д'Ампеццо. Вважають, що її вперше збудували як сторожовий пункт під час конфліктів із лангобардами між VII та VIII століттями з метою контролю над трьома долинами, що сходяться під нею: Бойте, Валь-ді-Фанес і Валь-Фелідзон. Наріжний камінь споруди, утім, імовірно датується XI століттям[68]. До 1077 року фортеця перебувала під владою німців, згодом — патріархів Аквілеї (XII століття) та роду Каміно (XIII століття), доки Ботестаньйо не став осідком капітанства. Пізніше він перейшов до Венеції, а згодом — до Габсбургів. У XVIII столітті замок поступово втратив значення й 1782 року був проданий з аукціону за наказом імператора Йосифа II[69]. Сьогодні від фортеці майже нічого не залишилося: збереглися лише рештки, імовірно, винних погребів і фундаменти, значною мірою зруйновані часом і вкриті рослинністю[68].
Remove ads
Культура
Узагальнити
Перспектива
Кортіна-д'Ампеццо має давню традицію приймати письменників, інтелектуалів, поетів і видавців з усього світу. Ернест Гемінґвей, Сол Беллоу, Діно Буццаті, Вітторіо Ґассман, Леонардо Шаша, Леонардо Мондадорі[en] та багато інших проводили свої відпустки в місті та брали участь у його культурному житті. З плином часу це сприяло безперервній діяльності літературних фестивалів і презентацій книжок, зокрема Una Montagna di Libri («Гора книжок»), що відбувається двічі на рік від 2009 року. Фестиваль приваблював до Кортіни-д'Ампеццо таких авторів, як Азар Нафісі[en], Пітер Кемерон та Емманюель Каррер.
Музика відіграє важливу роль у житті мешканців Кортіни-д'Ампеццо: гітару можна знайти в більшості домівок, а молодих музикантів нерідко можна побачити на вулицях міста[70]. Щороку від кінця липня до початку серпня в Кортіні-д'Ампеццо проходять фестиваль і академія Діно Чіані. Захід присвячений видатному італійському піаністові Діно Чіані[en] (1941–1974), який помер у віці лише 32 років. Фестиваль збирає молодих піаністів з усього світу, які мають змогу навчатися у провідних виконавців сучасности. Іншою щорічною музичною подією є Фестиваль духових оркестрів, що відбувається в останній тиждень серпня і представляє оркестри з Італії та з-поза її меж. Міський оркестр Кортіни-д'Ампеццо, який виступає в традиційних костюмах, є центральною атракцією цього дійства; його історія сягає 1861 року[45]. 1953 року Кортіна-д'Ампеццо приймала конкурс «Міс Італія»[en], переможницею якого стала Марчела Маріані[71]. За традицією, напередодні свят Вознесіння, П’ятдесятниці, Трійці та святих Филипа і Якова молодь міста підіймалася на пагорби на заході сонця й запалювала вогнища[70].
Після того, як дружина Ернеста Гемінґвея Гедлі загубила на Ліонському вокзалі в Парижі валізу з його рукописами, письменник узяв творчу паузу. Того ж року він почав писати в Кортіні-д'Ампеццо, створивши оповідання «Мертвий сезон[en]»[72].
Провідною релігією в комуні Кортіна-д'Ампеццо є римське католицтво. Серед релігійних меншин, здебільшого внаслідок новітньої імміграції, існує невелика громада східних православних християн і мусульман. У місті діє громада Свідків Єгови, осідок якої розташований у П'ян-да-Лаго[73].
Околиці Кортіни ставали місцем знімань низки фільмів, зокрема сцен альпінізму в стрічці «Скелелаз», «Крулл» та «Рожева пантера»[en]. Курорт був основною локацією знімань у ревізіоністському[en] спагеті-вестерні Серджо Корбуччі «Велика тиша»[en], де він зображував Юту взимку 1898 року[74]. Кортіна слугувала гламурним тлом для Елізабет Тейлор у фільмі «Попільна середа»[en] (1973), а ще стала однією з головних локацій стрічки про Джеймса Бонда «Тільки для ваших очей» (1981). Джеймс Бонд у виконанні Роджера Мура зустрічається з персонажем Луїджі Феррарою (Джон Морено[en]) на вершині Тофани й зупиняється в готелі «Мірамонті». У місті було знято низку динамічних сцен за участю Бонда та Еріха Кріґлера (Джон Ваймен[en]), який змагається в Біатлоні. Кульмінацією стає одна з найвідоміших лижних погонь у кіно, коли Бонд утікає від Кріґлера й групи найманців на мотоциклах із шипованними колесами, а маршрут приводить їх на бобслейну трасу[75]. Сам центр міста став місцем першого нападу на Бонда та його партнерку Меліну Гевелок (Кароль Буке) з боку двох мотоциклістів, які намагалися їх переїхати; у відповідь Бонд убиває обох, викинувши одного з них крізь вікно місцевої квіткарні[76]. Місто було й тлом німого фільму 1919 року «Сліпі чоловіки»[en] режисера Еріха фон Штрогейма.
Remove ads
Спорт
Узагальнити
Перспектива
Кортіна-д'Ампеццо приймала зимові Олімпійські ігри 1956 року, які первісно мали відбутися 1944-го, але були скасовані через Другу світову війну. У місті проходили й чемпіонати світу з лижних видів спорту 1927[en], 1941[en] років та 1941[en], однак обидва чемпіонати 1941 року Міжнародна федерація лижного спорту (FIS) анулювала 1946-го[77]. Регіон програв заявки на проведення Зимових Олімпійських ігор 1988 року Калгарі (Канада) та 1992 року Альбервілю (Франція)[78].
Кортіна-д'Ампеццо приймала Чемпіонат світу з гірськолижного спорту 2021 року і разом із Міланом стане господарем зимових Олімпійських і Паралімпійських ігор 2026 року[en][79][80].
У місті базується ХК Кортіна — професійний хокейний клуб, що виступає в Серії А1, найвищому дивізіоні Італії. Кортіна-д'Ампеццо є стартовим і фінішним пунктом щорічної гонки Dolomites Gold Cup Race[en] — історичної реконструкції автоперегонів серійних автомобілів дорогами загального користування[81]. 2009 року місто приймало змагання Red Bull Road Rage[82].
Кортіна-д'Ампеццо пропонує й умови для аматорського катання на лижах, перебуваючи в центрі дванадцяти курортів зони Dolomiti Superski[en]. У самій Кортіні-д'Ампеццо налічується 115 км трас і 34 підіймачі, а снігове покриття гарантоване більш ніж на 95 % у період від грудня до квітня. Діють шість лижних шкіл (дві — для бігових лиж) і близько 300 інструкторів. Лижна зона Фалорія—Крісталло—М’єтрес відкриває краєвиди на долину Ампеццо та підходить для лижників будь-якого рівня підготовки, зокрема для дітей[джерело?]. Зона Тофане[en] пропонує складніші спуски з висоти близько 2500 м, зокрема траси Каналоне та Шус. Найдовший спуск — Арментарола в зоні Лагацуої—5 Торрі — починається біля притулку Лагацуої на висоті 2752 м і доступний канатною дорогою[45]. Завдяки Форчелла Стаунієс (нині не діє) та Форчелла Росса цей район має одні з найкрутіших схилів у Доломітах. У горах навколо Кортіни-д'Ампеццо існує чимало можливостей для фрірайду та скітурингу[83].
Інфраструктура для бігових лиж охоплює, зокрема, довгу ділянку старої залізничної колії. У Кортіні та її околицях можна займатися багатьма іншими зимовими видами спорту: керлінгом, лижним альпінізмом, сноубордингом, санним спортом і екстремальним катанням. Улітку популярні трекінг, трейловий біг, велоспорт, скелелазіння, теніс, гольф, плавання та катання на льоду. Кортіна-д'Ампеццо відома численними віа ферратами в навколишніх горах, зокрема маршрутом VF Івано Дібона[en], використаним у фільмі «Скелелаз». У місті базується серія міжнародних забігів Lavaredo Ultra Trail[45].
Remove ads
Гастрономія
Кортіна-д'Ампеццо пропонує виняткові кулінарні враження, поєднуючи місцеві традиції з австрійськими впливами. Кухня регіону, що вирізняється поживними стравами на кшталт «ченеді» та «казунцєї», а також ситними м’ясними наїдками, зокрема печенею з грибами й «ґрьостлем», є свідченням його багатої культурної спадщини. Гості можуть насолодитися й вишуканими десертами, серед яких яблучний штрудель і пиріг із рикотою[84].
Remove ads
Транспорт
Узагальнити
Перспектива
Новий поїзд «Еспресо Кадоре» у ретростилі — це спальний вагон, який повернули в експлуатацію 2024 року[85]. Залізничною станцією для Кортіни-д'Ампеццо є Калальцо-ді-Кадоре, розташована за 37 км на південний схід; звідти існує залізничне сполучення з Венецією та автобусне — до Кортіни-д'Ампеццо. Загальний час у дорозі до Венеції становить близько трьох із половиною годин. Також діють прямі автобусні маршрути від залізничних вокзалів Падуя[en] та Венеція-Местре[en], скоординовані з прибуттям і відправленням поїздів Eurostar[86].
Кортіна-д'Ампеццо була головною проміжною станцією вузькоколійної (950 мм) Доломітської залізниці[en] між Калальцо та Добб'яко. Після електрифікації лінії 1929 року єдина підстанція була розміщена саме в Кортіні-д'Ампеццо[87]. Лінію закрили 1964 року, однак у лютому 2016 року регіональні уряди Венето та Трентіно-Альто-Адідже оголосили про намір замовити техніко-економічне обґрунтування будівництва нової лінії між Калаццо, Кортіною-д'Ампеццо та Добб’яко[88].
Аеропорт Кортіни[en] збудували до зимових Олімпійських ігор 1956 року, але нині він не функціонує[89]. Найближчі аеропорти обслуговують Венецію. Відстань до Тревізо становить 138 км, а до венеційського аеропорту Марко Поло — 148 км; обидва можна подолати автомобілем приблизно за дві з чвертю години[90].
Відомі люди
Узагальнити
Перспектива
Кортіна-д'Ампеццо приваблювала багатьох визначних гостей, часто надихаючи їх на творчу працю. Серед них — італійські письменники Діно Буццаті (1906–1972), автор роману «Татарська пустеля»[en], Ґоффредо Парізе[en] (1929–1986) та Фернанда Півано[en] (1917–2009)[45]. Ернест Гемінґвей, автор «Прощавай, зброє», також прибув до цього краю 1918 року як молодий водій санітарного автомобіля[91]. Серед інших відомих відвідувачів – Джон Болл (1818–1889), ірландський альпініст і натураліст, який 1857 року підкорив Монте-Пельмо[en], італійські альпіністи Еміліо Комічі[en] (1901–1940), Анджело Дібона (1879–1956) та Ліно Лачеделлі[en] (1925–2009), італійський лижник Крістіан Ґедіна[en] (нар. 1969), італійський бобслеїст Еудженіо Монті[en] (1928–2003), австрійський альпініст Пауль Ґроманн (1838–1908) та австрійський лижник Тоні Зайлер (1935–2009). Частими гостями міста були італійський підприємець і колишній автогонщик Паоло Барілла[en] (нар. 1961) та журналіст і письменник Індро Монтанеллі (1909–2001)[92].
Серед видатних спортсменів, що походять із самої Кортіни-д'Ампеццо, — лижники Енріко Коллі[en], його молодший брат Вінченцо[en] та Джузеппе Ґедіна, які брали участь у зимових Олімпійських іграх 1924 року, Северіно Менарді[en], учасник зимових Олімпіад 1932 та 1936 років[93], а також Стефанія Константіні — олімпійська чемпіонка з керлінгу 2022 року. До інших відомих уродженців належать альпіністи Анджело Дібона (1879–1956) та Ліно Лачеделлі (1925–2009), а також художник Луїджі Джиллардуцці[en] (1822–1856)[94].
Remove ads
Міжнародні зв'язки
Див. також
- Список муніципалітетів провінції Беллуно
- 50240 Кортіна — астероїд, названий на честь поселення[95].
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads