Косарик-Коваленко Дмитро Михайлович

Дмитро Михайлович Ковале́нко (псевдоніми — Коса́рик Дмитро, Оболонь, Рокитянський, Михай­­лович, Ген Ушер, Стьопченко; 31 жовтня 1904, Фидрівка — 21 лютого 1992, Київ) — український радянський письменник і літературознавець, кандидат філологічних наук з 1945 року; член літературної організації «Плугу». Батько радіоведучої Олени Коваленко.

Косарик-Коваленко Дмитро Михайлович
Народився	18 (31) жовтня 1904  Федорівка
Помер	21 лютого 1992(1992-02-21) (87 років)  Київ, Україна
Поховання	Федорівка
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР  Україна
Діяльність	письменник, літературознавець
Сфера роботи	творче та професійне письмоd[1] і літературознавство[1]
Заклад	Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України і Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Членство	Плуг
Партія	ВКП(б)
Діти	Коваленко Олена Дмитрівна
Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Народився 18 [31] жовтня 1904(19041031) року у селі Фидрівцях (нині село Федорівка Кременчуцького району Полтавської області, Україна) у бідній селянській сім'ї^[2]. 1926 року закінчив Харківські вищі педагогічні курси імені Григорія Сковороди. Викладав у Рокитненському садово-городницькому технікумі. Брав участь у примусовій колективізації у Харківській області. На початку 1930-х років служив у Червоній армії. Під час служби систематично публікував нариси і новели у військових газетах та журналах^[3].

Після закінчення аспірантури при Харківському університеті^[3], протягом 1938—1952 років працював старшим науковим співробітником в Інституті літератури імені Тараса Шевченка Академії наук УРСР (під час німецько-радянської війни — кореспондентом республіканських газет^[3]). Член ВКП(б) з 1942 року.

У 1955—1963 роках працював в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук УРСР. Помер у Києві 21 лютого 1992 року. Похований на кладовищі рідного села.

Творчість

Друкуватися почав 1922 року. Серед творів:

• збірка оповідань «Червона купіль» (1925, про життя комсомолу)
• збірка оповідань «Мій азимут» (1931);
• повість «Партизанський колодязь» (1932, про колективізацію на Харківщині);
• біографічний нарис «Пушкін на Україні» (1937);
• біографічний нарис «Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах» (1938);
• біографічний нарис «Горький в Україні» (1939);
• біографічний нарис «Войовниче життя Тараса Шевченка» (1942);
• історико-біографічні нариси «Братні зорі» (1945);
• нариси «Іван Вдовенко» (1945);
• розвідка «Шевченко-юнак в Петербурзі» (1949);
• «Давид Гурамішвілі: Нарис про життя і творчість» (1951);
• літературний портрет «Співець братнього єднання» (1955, про Давида Гурамішвілі);
• «Життя і діяльність Тараса Шевченка. Літературна хроніка» (1955);
• «Шевченківські місця на Україні» (1956);
• повість «Роботящим умам, роботящим рукам» (1961);
• повість «Син-колос» (1962);
• повість «Добром нагріте серце» (1962);
• літературна розповідь «Братні зорі» (1983, про творчі зв'язки діячів культури).

Написав чотири книги, присячені ролі Давида Гурамішвілі у розвитку україно-грузинських літературних зв'язків^[3]. У статті «Ленін і Шевченко» («Народна творчість та етнографія», 1964, № 2) розповів про ставлення Володимира Леніна до Тараса Шевченка та його поезії^[4].

Брав участь у створенні книги «Визначні місця України»^[3].