Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Космос-213
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
«Ко́смос-213» — радянський безпілотний космічний корабель серії «Союз» (7К-ОК № 7 пасивний).
15 квітня 1968-го року виконав повністю автоматичне стикування на орбіті з «Космосом-212». Четвертий безпілотний запуск корабля «Союз» після загибелі «Союзу-1».
Remove ads
Опис
Узагальнити
Перспектива
Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).
Приладо-агрегатний відсік
У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.
У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.
Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.
Спускний апарат
У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.
Побутовий відсік
Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
У 1967-му році СРСР готувався відзначити 50-ту річницю більшовицького перевороту в жовтні 1917-го року. Лідери Кремля сподівалися відзначити цю подію новими досягненнями в радянській космічній програмі, яка відзначить десятиріччя запуску першого «Супутника» в 1957-му році.
На початку року існували два проєкти польоту людини в космос:
- Корабель нового покоління «Союз 7K-OK». 1966-го року відбувся один частково вдалий випробувальний політ і сталася одна катастрофічна спроба запуску, обидва рази без екіпажу.
- Корабель «Союз 7К-Л1», створений на базі «Союзу 7K-OK», мав доправити радянських космонавтів навколо Місяця.
Незважаючи на різні невдачі на трьох попередніх випробувальних польотах «Союзу 7K-OK» («Космос-133», «Космос-140A» і «Космос-140»), Перший секретар ЦК КПРС Брежнєв і секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, відповідальний за роботу наукових установ, конструкторських бюро та промислових підприємств оборонно-промислового комплексу СРСР Дмитро Устинов тиснули на головного конструктора Мішина, щоб той спробував здійснити пілотоване стикування і видовищне переміщення екіпажу. За планом Комаров був пілотом активного космічного корабля «Союз-1», запущеного першим. «Союз-2» з екіпажем Биковського, Хрунова та Єлісєєва стартував наступного дня, Хрунов та Єлісєєв перейдуть крізь відкритий космос до «Союзу-1» і повернуться на землю з Комаровим.
Ця місія мала показати перевагу радянських технологій над американськими, особливо після загибелі екіпажу в пожежі на борту «Аполлона-204» 27 січня, а також перевірити кілька ключових елементів запланованої місії з посадки на Місяць (перше пілотоване стикування, перехід екіпажу через відкритий космос).
Після виходу «Союзу-1» на орбіту не розкрилась одна з двох панелей сонячних батарей і корабель не отримував достатньо електроенергії. Внаслідок цієї несправності вирішено достроково припинити політ. Корабель успішно зійшов з орбіти, однак після входження в щільні шари атмосфери на кінцевій ділянці приземлення через збій датчика тиску основний парашут не розкрився. Комаров випустив резервний парашут, який заплутався у стропах. Спускний апарат врізався у поверхню Землі в полі біля Оренбурга зі швидкістю приблизно 140 км/год. Космонавт загинув від удару.
У жовтні 1967-го року пара безпілотних космічних апаратів «Союз», названих «Космос-186» і «Космос-188», виконала перше у світі повністю автоматичне стикування на орбіті. Це інженерне досягнення надало великий моральний імпульс радянській космічній програмі після загибелі Володимира Комарова. У довгостроковій перспективі автоматичне стикування дозволяло перші місячні місії і ранні орбітальні станції. Екіпаж американського космічного корабля «Джеміні-8» здійснив ручне стикування з ракетою Agena в березні 1966-го року.
Remove ads
Підготовка
Узагальнити
Перспектива
Ще до першого історичного стикування двох космічних апаратів «Союз 7K-OK» в жовтні 1967-го року Дмитро Устінов, який керував ракетною промисловістю, доручив керівникам програми підготувати ще одну безпілотну спільну місію, незалежно від результату першої спроби стикування.
Повнртаючись на літаку з центру управління місією в Криму після польоту в жовтні 1967-го року, керівники проєктів, зокрема Черток, Трегуб і Агаджанов, провели неформальне технічне обговорення, і дійшли висновку, що ненадійні іонні датчики слід доповнити інфрачервоними датчиками, що може надати системі управління польотом додаткове орієнтування на вертикальний напрямок. Крім того, проблемний датчик 45K пройде велику програму випробувань. Також слід з'ясувати причину неповного зчеплення перших двох корпблів.
На зустрічі 11 листопада 1967-го року, враховуючи статус проєкту 7K-OK, Черток запропонував зарезервувати вже зібрані кораблі № 7 і № 8 для майбутніх пілотованих місій, а наступу пару космічних апаратів (№ 9 і № 10) налаштувати на безпілотний випробний політ з необхідними змінами конструкцій. Такі ж оновлення виконають на кораблях № 7 і № 8.
Вирішено підготувати до ще однієї безпілотної місії кораблі № 7 та № 8. Паралельно в Тюратамі готували ще один корабель 7K-Л1 для навколоземного випробного польоту.
План польоту
Друга спроба зістикувати пару космічних кораблів «Союз» мала розпочатися 14 квітня 1968-го року запуском активного корабля № 8. В перший день польоту на п'ятому оберті космічний корабель скорегує орбіту, що забезпечить розташування відносно Тюратаму приблизно через 24 години після зльоту, коли обертання Землі поверне місце запуску в орбітальну площину корабля № 8. 15 квітня 1968-го року, пасивний корабель № 7 вийде на орбіту з таким же нахилом. Активний корабель почне маневри зближення. Стикування і спільний політ відбудуться впродовж 17—19 обертів першого космічного корабля. Кораблі літатимуть зчепленими два оберти, потім відстикуються і почнуть чотириденні автономні місії. Пасивний корабель № 7, який матиме більше палива, на другий день польоту виконає маневри з підняття орбіти та гальмування, покладаючись при цьому на іонні датчики орієнтації. На третій день польоту спробують скорегувати траєкторію, використавши інфрачервоні й іонні датчики орієнтації.
Останні приготування
9 квітня 1968-го року корабель № 8 завантажили паливом, корабель № 7 готувався до заправки.
10 квітня корабель № 8 поєднали з третім ступенем ракети-носія та обтічником корисного навантаження, корабель № 7 проходив кінцеву перевірку після заправки.
12 квітня корабель № 8 вивезено на стартовий комплекс майданчика 31. Секція корисного навантаження з кораблем № 7 перевезена до будівлі збірки на майданчику 2, де поєднана з ракетою-носієм.
13 квітня корабель № 7 вивезено на стартовий комплекс майданчика 1.
Державна комісія 14 квітня зібралася на 31-му майданчику і дозволила зліт першого космічного корабля (№ 8) того ж дня.
Кілька команд космонавтів, які тренувалися для майбутніх пілотованих місій, були розкидані між місцем запуску та наземною станцією у Криму для відстеження подвійного випробного польоту.
Запуск «Космосу-212»
«Союз 7K-OK № 8» стартував з Тюратаму 14 квітня 1968-го року о 13:00:10 за московським часом (10:00 за Гринвічем). Космічний апарат успішно відокремився від третього ступеня ракети-носія о 13:08:51 за московським часом.
За початковою телеметрією орбіта була в прийнятних межах і дозволяла космічному апарату безпечно обертатися навколо Землі без будь-яких додаткових маневрів понад 50 обертів.
На 4-му оберті, коли «Союз» знову з'явився над радянськими наземними станціями, керівництво польотом передало по радіо системі управління польотом корабля інструкції для майбутньої корекції орбіти на 5-му оберті.
Маневр зменшив орбітальну швидкість космічного корабля на 10,39 м/с.
Запуск публічно оголошено як «Космос-212».
Запуск «Космосу-213»
Державна комісія зібралася у Тюратамі 15 квітня о 10:30 за місцевим часом, щоб переглянути готовність корабля № 7 та ракети-носія до зльоту.
Пасивний корабель 7K-OK № 7 запущено через день після першого, 15 квітня о 12:34:17 за московським часом (09:34 за Гринвічем). Після виходу на орбіту пасивний корабель опинився за 4 кілометри від активного корабля.
Другий «Союз» офіційно названо «Космос-213» і повідомлено про трохи нижчу орбіту, ніж в «Космосу-212».
Стикування
Коли пара пролітала над наземною станцією в Уссурійську на Далекому Сході СРСР, кораблі були на відстані 335 метрів один від одного. О 12:53 за московським часом швидкість зближенняя між двома кораблями становила 2 м/с. Коли вони вийшли зі зони зв'язку о 12:56 за московським часом, радар зближення активного корабля надійно зафіксував ціль.
Механічне зістикування між двома космічними апаратами почалося о 13:21:30 за московським часом або через 47 хвилин після запуску другого (пасивного) корабля, коли вони перебували на орбіті 204,54×289,3 км.
Стикування завершено о 13:31 за московським часом (10:31 за Гринвічем). Зображення наживо з орбіти підтвердили, що космічні кораблі міцно з'єднано. Два кораблі залишалися зчепленими понад три години до 14:11 за Гринвічем.
Після успішного стикування група космонавтів на чолі з Георгієм Береговим вилетіла з Тюратаму до Криму, щоб спостерігати за рештою подвійної місії.
«Космос-212» (корабель № 8) і «Космос-213» (корабель № 7) були підготовлені до посадки 19 квітня і 20 квітня 1968 року відповідно.
Посадка «Космосу-212»
19 квітня корабель № 8 зійшов з орбіти у належній орієнтації, покладаючись на іонні та інфрачервоні датчики.
Спускний модуль приземлився за 20 км на південний захід від міста Майкольна, недалеко від міста Павлодар.
Система управління орієнтацією працювала як планувалося і капсула зробила контрольований спуск за допомогою системи управління посадкою. Вперше «Союз» продемонстрував здатність забезпечувати аеродинамічний підйом під час польоту в щільній атмосфері.
Незвично сильні вітри на місці посадки, що досягали 22-23 м/с, тягнули капсулу по землі приблизно 5 км.
Посадка «Космосу-213»
20 квітня на 97-ій орбіті космічний корабель пройшов над станціями зв'язку в Криму, Сари-Шагані й Уссурійську, коли наземні контролери перевіряли підготовку до посадки. Космічному кораблю наказано повернутися хвостом уперед і зберегти орієнтацію, використовуючи комбінацію інфрачервоних та іонних датчиків.
Спускний модуль приземлився за 145 км від міста Павлодар. Вітри на місці посадки досягали 25 м/с. Довгий час сильна пилова буря не дозволяла вертольотам скинути рятувальні команди на місці приземлення.
Таємність
В 1985 році офіційна радянська публікація назвала «Космос-212» і «Космос-213» безпілотними космічними кораблями «Союз».
Remove ads
Посилання
- «Космос-213» на сайті Космічна енциклопедія(англ.)
- Бездоганне стикування двох «Союзів» у космосі(англ.)
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads