Костей Василь Іванович

Васи́ль Іва́нович Косте́й (24 червня 1900(1900-06-24) , Старі Богородчани, Станиславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина  — 1975 ) — український радянський діяч, завідувач відділу сільського і колгоспного будівництва Богородчанського райвиконкому Станіславської (Івано-Франківської) області. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.

Костей Василь Іванович
Народився	24 червня 1900(1900-06-24)  Старі Богородчани, Станиславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	1975
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  Польська Республіка  СРСР
Діяльність	політик
Посада	депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія	Комуністична партія Західної України і КПРС
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Костей.

Життєпис

Народився в бідній селянській родині в селі Старі Богородчани, тепер Богородчанський район, Івано-Франківська область, Україна. У січні 1917 року мобілізований до австро-угорської армії, учасник Першої світової війни. Потрапив у російський полон. Повернувшись додому у 1918 році, включився у революційну боротьбу. На початку листопада 1918 року брав активну участь у створенні робітничо-селянської ради на Станіславщині. За виступи проти уряду Західноукраїнської Народної Республіки заарештований, а потім відправлений на фронт. У 1919 році був делегатом 1-ї конференції КПЗУ.

У 1920 році входив до «революційної трійки» у Богородчанах. За завданням Володимира Затонського створив партизанську групу в Богородчанському повіті, яка мала сприяти просуванню Червоної армії на захід. Потім працював кравцем у різних приватних майстернях.

Член Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) з 1926 року.

У 1927–1929 роках — секретар Богородчанського місцевого комітету КПЗУ та член «Сельробу», від якого у 1930 році був висунутий кандидатом у депутати до польського сейму. У 1927–1930 роках тричі заарештовувався польською владою за революційну роботу. З березня 1930 року — редактор газети «Нове слово» та керівник Станіславського окружного комітету «Сельробу».

У липні 1930 року нелегально виїхав у СРСР, де вчився у партійній школі при Комуністичному університеті імені Артема у Харкові. У 1932 році закінчив курси при Комінтерні у Москві. У 1932 році нелегально повернувся у Західну Україну, де працював секретарем Львівського, Холмського і Дрогобицького окружних комітетів КПЗУ. З грудня 1933 року — інструктор, завідувач сільськогосподарського відділу ЦК КПЗУ. У березні 1934 року заарештований польською поліцією і засуджений на вісім років ув'язнення.

Після приєднання Галичини до СРСР звільнений із ув'язнення, прибув до Богородчан на радянському танку. У вересні 1939 року працював головою Богородчанського повітового комітету Станіславського воєводства. Був обраний депутатом Народних зборів Західної України. У 1940–1941 роках — завідувач відділу соціального забезпечення виконавчого комітету Богородчанської районної ради депутатів трудящих Станіславської області.

У червні 1941 року був евакуйований до Киргизької РСР, де працював головою виконавчого комітету Чапаєвської сільської ради. У 1944 році повернувся до Богородчан. З 1944 року — завідувач відділу сільського і колгоспного будівництва виконавчого комітету Богородчанської районної ради депутатів трудящих Станіславської області.

Потім — на партійній, радянській та господарській роботі в селищі Богородчанах Станіславської (Івано-Франківської) області.

Нагороди

• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Джерела

• Борці за возз'єднання. — Львів, 1989.
• Прикарпатська правда : газета. — Станіслав, 1947. — 12 січня.