Костюм-крило

Костюм-крило (англ. wingsuit) — індивідуальне спорядження для польоту у падінні, що істотно збільшує площу поверхні одягненого в нього людського тіла і дає людині можливість летіти над землею після стрибка з високої скелі або літака. Для приземлення використовується парашут.^[1]

Костюм-крило

Опис

Конструкція

Сучасний костюм-крило має три двошарові поверхні (крила - відповідно від руки до ноги, та від однієї ноги до іншої ноги). Кожне крило має всередині елементи поперечного силового набору. Крила надуваються зустрічним потоком повітря через повітрозабірники, завдяки чому приймають аеродинамічну форму і при польоті створюють підйомну силу. Крім того, тиск повітря всередині робить крила жорсткими, без чого їх було б важко втримати руками.

Фази польоту

Політ

У польоті на одягненого у костюм-крило спортсмена діють дві сили: сила тяжіння і сила опору повітря. На початку польоту спортсмен рухається переважно вертикально і розганяється до швидкості близько 100 км/год (як відомо, парашутист до розкриття парашуту падає зі швидкістю 180-200 км/год, після розкриття парашута ця швидкість зменшується до 18-20 км/год). Набравши початкову швидкість спортсмен орієнтує своє тіло більш горизонтально, завдяки чому зменшує швидкість падіння та істотно збільшує горизонтальну швидкість. Типові літуни в костюмі-крилі падають зі швидкістю 81–97 км/год і можуть летіти вперед зі швидкістю 113—145 км/год.^[1] Політ стає можливим саме завдяки горизонтальній з невеликим ухилом вперед-донизу орієнтації тіла спортсмена і крил костюма відносно горизонту виникає направлена вздовж крила складова потоку повітря, а отже і підіймальна сила^[2]

Політ людини у костюмі-крилі складний і вимагає від спортсмена фізичної підготовки та відповідних навичок. Щоб почати літати у ньому потрібно мати хоча б 200 стрибків з парашутом за останні 18 місяців^[3].

Під час польоту людина у костюмі-крилі рухається головою вперед і вниз. За 1 метр польоту вниз деякі спортсмени пролітають до 1.5, в в окремих випадках і до 3-х — 4-х метрів вперед. Швидкість польоту може досягати 200 км/год. Маленькі крила костюму просто не можуть забезпечити достатню підйомну силу, щоб уповільнити летуна до безпечної швидкості приземлення. Тому пілоти використовують для приземлення парашути.^[1]

Популярними стали польоти на віддалі декількох метрів від схилів гір. Політ відбувається майже в напрямку траверсу гори, що дозволяє парашутисту оминати перешкоди і вчасно відкрити парашут для приземлення на безпечній висоті.

Історія

В 1930-х роках парашутисти випробовували різні типи крил (дерев'яні, полотняні і навіть металеві конструкції). Недосконалі, незграбні крила призводили до того що парашутист не міг відкрити парашут, що часто закінчувалось трагічно. 72 із 75 експериментаторів загинули під час випробовувань своїх конструкцій між 1930 та 1961. Через це Американська Асоціація Парашутного Спорту заборонила використання крил у скайдайвінгу. У 1980-х німець Крістоф Арнс удосконалив цю технологію обладнавши костюм перетинчастими поверхнями. Вони зменшували швидкість падіння та стабілізували політ. Зважаючи на це заборона на крила буда знята в 1987 році. В середині 1990-х француз Патрік де Гайардон розвинув цю ідею далі, причепивши крила під кожною рукою та між ногами. Його костюм є основою для сучасних костюмів-крил, перші з яких з'явилися в 1998. Людське бажання літати в небі наче птах не зникне ніколи, тому кількість костюмів-крил з кожним роком збільшується.^[1]

Див. також

• Скайсерфінг
• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костюм-крило