Котов Віктор Никифорович

Віктор Никифорович Котов (8 квітня 1912, Одеса — 23 лютого 2001, Київ) — український історик, історіограф, доктор історичних наук (з 1971 року), професор (з 1973 року).

Віктор Никифорович Котов
Народився	8 квітня 1912(1912-04-08) Одеса
Помер	23 лютого 2001(2001-02-23) (88 років) Київ
Країна	Україна
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	Київський університет
Галузь	історія, історіографія
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Котов.

Біографія

Народився 8 квітня 1912 року в місті Одесі. 1930 року закінчив школу і влаштувався на роботу складальником у друкарні обласної газети «Чорноморська комуна». У 1933–1935 роках — студент Одеського університету. Продовжив навчання на історичному факультеті Київського університету, який закінчив у 1938 році і цього ж року став його аспірантом. Перед початком німецько-радянської війни працював асистентом в Інституті історії АН УРСР. Від червня 1941 до 1944 року служив у Червоній армії. У вересні 1945 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Україна в завойовницьких планах Наполеона». Працював старшим науковим співробітником у Комісії Академії наук УРСР з історії Великої Вітчизняної війни в Україні і за сумісництвом — на кафедрі історії СРСР Київського університету: викладач, з 1949 року доцент, у 1968–1984 роках завідувач цієї ж кафедри, професор. У 1978 році був членом редакційної колегії при написанні 3-го тому восьмитомника «Історії Української РСР»^[1]. Захистив докторську дисертацію на тему: «В. І. Ленін — основоположник радянської історичної науки». Читав лекції з історії Росії 19 століття, з російської і радянської історіографій, низку спецкурсів.

Від 1988 року — на пенсії. Помер у Києві 23 лютого 2001 року.

Наукова діяльність

Автор підручника «Історія СРСР» та більше 60 наукових, науково-популярних та навчально-методичних праць, присвячених історії Росії та України 19 століття, декабристському рухові, поширенню марксизму в Росії, розвиткові історичної науки. Серед них:

• Отечественная война 1812 года. Берлин, 1956;
• В. И. Ленин об историческом развитии России. К.,1961;
• К. Маркс і Ф. Енгельс про Росію і їх зв'язки з російськими революціонерами. К., 1962 (у співавторстві);
• Историография истории СССР. (1917–1934 гг.). К., 1966;
• В. І. Ленін — основоположник радянської історичної науки. К., 1969;
• К. Маркс, Ф. Енгельс і Росія. К., 1971;
• Перші російські благовістителі свободи. К., 1975;
• Введение в изучение истории. К., 1982.

Досліджував суспільні та історичні погляди О. Герцена, О. Пушкіна, В. Бєлінського. Кілька його праць було опубліковано за кордоном, зокрема в НДР, Польщі, Чехословаччині.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, сімома медалями.