Кочимі

Кочимі́ — індіанський народ, що мешкав до 19 століття в центральній частині півострова Каліфорнія від Ель-Росаріо на півночі до Сан-Хав'єра на півдні. Кочиімі зустрілися з іспанськими колоністами в 17 столітті, після цього їх неодноразово відвідували різні іспанські мандрівники, колоністи і місіонери, проте вже наприкінці 19 століття, в основному через епідемії інфекційних хвороб, занесених європейцями, народ зник.

Кочимі
Поширення народів Нижньої Каліфорнії на момент приходу іспанців
Кількість	Вимерлий
Ареал	Мексика
Мова	Кочимі
Релігія	Традиційні вірування

Кочимі розмовляли кількома діалектами, що відносяться до мовної сім'ї юма-кочимі, поширеній на півострові Каліфорнія, на півдні штату Каліфорнія та на заході Аризони. Традиційно кочимі включають до складу юманських мов^[1], проте з 2006 року було встановлено низьку спорідненість між мовами кочимі і юма, через що було введено групу юма-кочимі^[2][3][4].

Відомості про звичаї і вірування кочимі збереглися в коротких записах мандрівників. Найінформативнішими є записи єзуїтськіх місіонерів^[5][6][7], особливо Мігеля Венегаса^[8][9] і Мігеля дель Барко^[10].

Кочимі були мисливцями і збирачами, не знайомими із землеробством і металургією. З керамікою північні кочимі познайомилися, мабуть, незадовго до контакту з європейцями^[11]. Їх матеріальна культура була в цілому примітивною, проте вона добре підходила до посушливого середовища і напівкочового способу життя. Народ кочимі дробився на автономні місцеві общини, між якими постійно спалахували війни.

Мандрівники відзначали такі незвичайні для європейців особливості побуту кочимі:

• Плід пітайя був важливим джерелом харчування, не зважаючи на стислість сезону, коли його можна було зібрати. Незабаром після збору врожаю кочимі відсівали неперетравлене насіння пітайї з своїх висушених екскрементів, потім смажили їх і вживали в їжу повторно^[12].
• Ще одним незвичайним місцевим продуктом була «марома». Шматок цінного м'яса обв'язували мотузкою, проковтували, потім витягували за цю мотузку, передавали наступній людині в колі, знову проковтували і т. д., поки м'ясо не перетравлювалося остаточно^[12].
• На релігійних церемоніях використовували «таблас» (від ісп. tablas) — дерев'яні таблички з розписними прикрасами або просвердленими отворами. Кілька таких табличок було виявлено в ході археологічних розкопок^[13][14][15].
• Шамани носили на церемоніях особливі головні убори, виконані з людського волосся^[16].