Крантор

Крантор із Солі (грец. Κράντωρ ὁ Σολεύς; бл. 335 — бл. 275 рр. до н. е.)^[2] — давньогрецький філософ, представник Старої Академії — філософської школи, заснованої Платоном. Він був одним із найближчих учнів Ксенократа, який очолював Академію після Платона, а також другом іншого впливового академіка — Полемона.

Крантор
дав.-гр. Κράντωρ
Давньогрецька філософія
Народження	середина 4 ст. до н.е. Солі
Смерть	276/5 до н.е. Афіни водянка
Знання мов	давньогрецька мова
Ім'я при народженні	Κράντωρ (Крантор)
Школа / Традиція	Стара Академія
Основні інтереси	Етика
Вплинув	Аркесілай
Alma mater	Платонівська академія
Літературний напрям	платонізм
Вчителі	Ксенократ[1], Полемон[1] і Крат Афінський[1]
Історичний період	Антична філософія

Життєпис

Народився Крантор, ймовірно, в середині IV століття до нашої ери в місті Солі, що розташовувалося в Кілікії (територія сучасної Туреччини). У зрілому віці він переїхав до Афін — центру тогочасного грецького світу, щоб присвятити себе вивченню філософії^[3]. Тут він став учнем Ксенократа, що свідчить про його прибуття до Афін до смерті останнього в 314/3 р. до н. е. Точна дата народження Крантора залишається невідомою. Відомо, що він помер раніше за Полемона та Кратета, який згодом очолив Академію після Полемона. Причиною його смерті називають водянку.^[4] Цікаво, що свій значний статок, який складав дванадцять талантів (велика сума грошей на той час), Крантор заповів своєму учневі Аркесілаю, який згодом став наступником Кратета на посаді схоларха Академії.^[5][6]

Літературна творчість

Хоча праці Крантора були досить численними, до нашого часу дійшли лише їхні фрагменти, переважно завдяки цитуванням у творах інших античних авторів. Основна увага в його філософії приділялася питанням про те, як людині слід жити та що є для неї благом. Римський поет Горацій^[7] ставив Крантора в один ряд із відомим філософом-стоїком Хрисіппом як авторитетного морального філософа. Згадки про Крантора у римських авторів свідчать про широку популярність його праць у тогочасній Римській імперії.^[8]

Крім філософії, Крантор також пробував свої сили в поезії. Діоген Лаертський, античний історик філософії, розповідає, що Крантор, запечатавши збірку своїх віршів, відправив її на зберігання до храму Афіни у своєму рідному місті Солі, що може свідчити про його шанобливе ставлення до рідного міста. Поет Теетет у написаному ним епітафії^[9] назвав Крантора другом Муз — богинь мистецтв і наук. Улюбленими поетами Крантора, за свідченнями, були видатні давньогрецькі автори Гомер, творець епічних поем «Іліада» та «Одіссея», та Евріпід, один із найвідоміших трагічних поетів.^[10]

Найвідомішим твором Крантора в Римі, ймовірно, був трактат «Про горе» (лат. De Luctu, грец. Περὶ Πένθους), який він присвятив своєму другові Гіпоклу у зв'язку зі смертю його сина. Вважається, що саме на цей твір значною мірою спирався видатний римський оратор і філософ Марк Туллій Цицерон у своїх «Тускуланських бесідах»^[11] — серії філософських діалогів, присвячених різним аспектам людського щастя та страждання. За словами самого Цицерона, відомий філософ-стоїк Панетій називав твір Крантора «золотим» і таким, що вартий того, аби вивчити його напам'ять дослівно^[12]. Цицерон також активно використовував ідеї Крантора під час написання своєї власної праці «Consolatio» з приводу смерті своєї дочки Туллії. Декілька уривків із твору Крантора збереглися у творі Псевдо-Плутарха «Про втіху», зверненому до Аполлонія, що дає нам змогу частково відновити зміст його втраченої праці. У своїх етичних роздумах Крантор приділяв особливу увагу питанню про те, що є благом для людини. Він запропонував ієрархію благ, розташовуючи їх у такому порядку: на першому місці він ставив чесноту (моральні якості), далі йшли здоров'я, потім задоволення і на останньому місці — багатство. Такий порядок підкреслює пріоритет внутрішніх якостей та фізичного добробуту над зовнішніми матеріальними цінностями у філософській системі Крантора^[13].

Діоген Лаертський зазначає, що Крантор залишив після себе значний обсяг філософських коментарів (грец. ὑπομνήματα)^[14], що становили 30 000 рядків. Хоча з цього великого доробку до нас дійшли лише фрагменти^[15], сама згадка про такий обсяг свідчить про його плідну філософську діяльність. Крантор був одним із перших членів Платонівської академії, який почав систематично писати коментарі до творів самого Платона.^[16]