Красицький Дмитро Филимонович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Красицький.

Дмитро́ Филимо́нович Краси́цький (псевдонім — В. Катренко; 7 листопада 1901, Зелена Діброва — 8 січня 1989, Київ) — український радянський письменник, літературознавець; член Спілки радянських письменників України з 1960 року.

Красицький Дмитро Филимонович
Псевдонім	В. Катренко
Народився	25 жовтня (7 листопада) 1901  Зелена Діброва, Казачанська волость, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	8 січня 1989(1989-01-08) (87 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Київ
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР
Діяльність	письменник, літературознавець
Alma mater	Київський інститут народної освіти імені М. П. Драгоманова (1922) і Комуністичний університет імені Якова Свердловаd (1926)
Заклад	Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією, Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка і Національний музей Тараса Шевченка
Членство	Спілка радянських письменників України
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Життєпис

Народився 25 жовтня [7 листопада] 1901(19011107) року в селі Зеленій Діброві (нині Звенигородський район Черкаської області, Україна). Був правнуком рідної сестри Тараса Шевченка Катерини. 1922 року закінчив Київський вищий інститут народної освіти, 1926-го — Комуністичний університет в Москві.

Протягом 1922—1927 років працював у Дніпропетровську завідувачем гарнізонної бібліотеки 89-го стрілецького Чонгарського полку. У 1928—1930 роках завідував літературною частиною театру «Шевченківці». Протягом 1931—1941 років працював у системі народної освіти, викладав на кафедрі основ марксизму-ленінізму Гірничого інституту.

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 6-й армії. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985). Демобілізувався у званні майора^[1].

У 1944—1945 роках працював завідувачем кафедри історії та деканом історичного факультету Дніпропетровського університету, директором Дніпропетровського історичного музею (1943 - 1946).

Протягом 1946—1948 років — директор Києво-Печерського історико-культурного заповідника. У 1948—1953 роках очолював Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка в Києві, протягом 1953—1961 років — заступник директора Київського музею Тараса Шевченка.

Помер у Києві 8 січня 1989 року. Похований у Києві.

Творчість, наукова діяльність

Писати почав віршовані форми 1918 року, дебютував у газеті «Звенигородщина». Його вірші друкувалися в журналах «Червоні квіти» та «Червоний шлях». Написав цикл біографічних повістей, оповідань і нарисів про Тараса Шевченка:

• «Дитинство Тараса» (1959);
• «Юність Тараса» (1961, 1967);
• «Тарасова земля» (1962);
• «Дітям про Шевченка» (1962);
• «Роз­думи над словом Тараса Шевченка» (1963);
• «Тарас — художник» (1973);
• «Тарасові світанки» (1979, 1989);
• «І оживе добра слава. Розповіді про Шевченка» (1986).

Автор низки статей із шевченкознавства; дослідження «„Заповіт“ Тараса Шевчен­ка мовами народів світу» (1956), спів­автор книг «Шевченко — борець проти релігії» (1956), «Шля­хами великого Кобзаря» (1964). Брав участь в упорядкуванні збірок та путівників:

• «Шевченківські місця України» (1957);
• «Смерть и похороны Тарса Шев­­ченко» (1961);
• «Великий Кобзар у па­­м'яті народній» (1961, разом з Василем Косяном^[2]);
• «Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах» (1960, 1964, угорською мовою 1961);
• «Шляхами великого Кобзаря» (1964).

Окремі його твори перекладено російською мовою.