Кузнецов Василь Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кузнецов.

Василь Васильович Кузнєцов (31 січня (13 лютого) 1901 року, село Софіловка, Костромська губернія, Російська імперія, — 5 червня 1990 року, місто Москва, РРФСР) — радянський політичний і державний діяч, дипломат. Тричі (1982—1983, 1984 і 1985 роках) був формальним керівником Радянського Союзу.

Кузнецов Василь Васильович
рос. Василий Васильевич Кузнецов
Народився	31 січня (13 лютого) 1901[1]  Варнавинський повітd, Костромська губернія, Російська імперія
Помер	5 червня 1990(1990-06-05)[2][1] (89 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	політик, дипломат, профспілковий діяч, інженер
Alma mater	Університет Карнегі-Меллон і Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна (1926)
Знання мов	російська
Заклад	Електросталь[d]
Членство	Політичне бюро ЦК КПРС
Посада	Список глав держав СРСРd, Список глав держав СРСРd і Список глав держав СРСРd
Партія	ВКП(б)
У шлюбі з	Q60827245?
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 31 січня 1901 року в селі Софіловці (тепер Семьоновський район Нижньогородської області) в родині селянина. У 1915 році вступив в педагогічне училище в селі Порецьке Казанської губернії. У 1920—1921 роках служив у РСЧА.

У 1926 році закінчив ЛПІ. З листопада 1926 працював на Макіївському металургійному заводі: інженер-дослідник, змінний інженер, заступник начальника, з грудня 1930 начальник мартенівського цеху. З 1931 роках перебував на навчанні в США, в Технологічному інституті Карнегі, де вивчав металургію. З грудня 1933 старший інженер, заступник начальника лабораторії, з серпня 1936 начальник металографічної лабораторії заводу «Електросталь» Московської області.

З вересня 1937 в апараті Наркомату важкої промисловості СРСР: керівник технологічної групи технічного відділу Головспецсталі; з травня 1938 заступник начальника, з жовтня 1938 головний інженер Головспецсталі.

У 1940 році став заступником голови Держплану СРСР. Був заступником Члена ДКО Г. М. Маленкова з металургії. У 1943—1944 роках — голова ЦК профспілки робітників чорної металургії Центру.

Голова Президії ВЦРПС з 15 березня 1944 року по 12 березня 1953 року. З 1945 року — член Генеральної ради Виконкому і віцеголова Всесвітньої федерації профспілок^[3].

Голова Ради Національностей ВР СРСР з 12 березня 1946 року по 12 березня 1950 року. Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 2–11 скликань (1946–1989) від РРФСР.

У 1946—1952 рр. — член Оргбюро ЦК ВКП(б). У 1952–1989 рр. — член ЦК КПРС. У 1952—1953 роках член Президії ЦК КПРС, член Постійної комісії із зовнішніх справ при Президії ЦК КПРС.

З 1953 року на роботу в МЗС СРСР. З 10 березня по 3 грудня 1953 року був послом СРСР у Китайській Народній Республіці. В 1953–1955 роках — заступник, в 1955—1977 роках — перший заступник міністра закордонних справ СРСР. Кузнєцов зробив багато для врегулювання Карибської кризи, налагодження переговорного процесу з КНР після збройних зіткнень на острові Даманський, врегулювання індо-пакистанської кризи 1971 року^[4]. У 1969—1970 роках очолював радянську делегацію на переговорах з КНР з питань кордону.

У 1977—1986 рр. — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. Перший заступник Голови Президії ВР СРСР з 1977 по 1986.

На початку 1980-х років (див. «епоха пишних похоронів») тричі виконував обов'язки номінального глави радянської держави — Голови Президії ВР СРСР:

1. 10 листопада 1982 року — 16 червня 1983 року (зі смерті Л. В. Брежнєва і до обрання Ю. В. Андропова). Кузнєцов 31 грудня 1982 року вітав радянських людей з Новим роком.
2. 9 лютого — 11 квітня 1984 року (зі смерті Ю. Андропова і до обрання К. Черненка)
3. 10 березня — 2 липня 1985 року (зі смерті К. Черненка і до обрання А. Громика).

Під час виконання повноважень Кузнєцову було відповідно 81–82, 82–83 і 84 роки, таким чином, він є найстарішим зі всіх голів радянського і російського уряду в історії.

На пенсії перебував з червня 1986 року.

Помер 5 червня 1990 року. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 10)^[5].

Родина

• дружина — Зоя Петрівна Ігумнова (1903—1988), кандидат історичних наук, в. о. декана історичного факультету (1936—1937), доцент кафедри історії КПРС Московського державного університету^[6].
• дочка — Ера (1928—2018), син — Валерій (1934—2011), донька Олена (1939—2016), син — Олександр (1946—2020).

Нагороди та звання

• двічі Герой Соціалістичної Праці (1971, 1981).
• сім орденів Леніна
• орден Жовтневої революції
• орден Трудового Червоного Прапора
• орден Червоної Зірки
• орден «Знак Пошани»
• Сталінська премія 2-го ст. (1941)— за винахід сталі марок ЕІ-75, ЕІ-262, ЕІ-184