Куньлунь (міфологія)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Куньлунь.

Куньлу́нь (спрощ.: 昆仑; кит. трад.: 崑崙) або Куньлунь Шань — гора чи гірський хребет у китайській міфології, центр світу і земна столиця Небесного Імператора. Її статус у стародавній міфології Китаю подібний до гори Олімп у грецькій міфології.

Олійна лампа, що зображає Куньлунь як світовий стовп, I—II ст. н. е.

Зазвичай її уявляли розташованою десь далеко на заході чи південному заході. Куньлунь надзвичайно велика гора, населена численними богами та дивовижними тваринами й рослинами.

Етимологія

Існує чотири головних тлумачення слова «куньлунь»: 1) хаос; 2) високий або великий; 3) небо; та 4) чорний. Назва «Куньлунь» з'являється в записах ще в період Воюючих держав. «Куньлунь» міг бути назвою гори, клану чи країни. Ймовірно, міфічний Куньлунь походить від релігійного культу гір, і стосунок зі значеннями «небо» та «високий» найтісніший^[1].

Також назва «Куньлунь» вживалася для будь-якої далекої країни на захід чи південний захід від стародавнього Китаю. Часто так називали країни Індокитайського півострова^[2].

У деяких історичних записах «куньлунь» означає людей з темною шкірою. Так, анекдот династії Лю Суна (420—479) описує, що імператор мав раба-куньлуня Бай Чжу, якому «наказували бити міністрів та чиновників палицею». Буддійський лексикограф Хуейлінь включав «мову куньлунів» до свого словника «Іціє цзин іньїньї» («Звуки та значення всіх Святих Писань»), складеного між 783 і 820 роками. Він писав, що куньлунь, також звані «гулун» — це темношкірі дикуни-людоїди з острівних держав Південних морів. В уривках з хроніки «Тайпінських гуанцзі», укладених у 978 році, згадуються різні куньлуні, як темношкірі, так і ні, чия батьківщина в Аннамі (сучасний В'єтнам)^[3]. За часів династій Тан і Сун малайців, які були високими та темноволосими, називали «куньлунськими рабами»^[1].

Міфічна географія

У «Каноні гір і морів» Куньлунь описується як найвища гора, розташована на північному заході в морі. Це столиця Небесного Імператора на землі. Гора Куньлунь займає площу 800 лі, а заввишки 7—8 тис. чжан^[4]. У книзі «Хуайнаньцзи» (淮南子) стверджується, що хребет Куньлунь мав висоту 11 тис. лі, тоді як в історичній книзі «Шицзи» (史記) згадується лише про 2500 лі. У «Каноні гір і морів» згадується ще один гірський хребет під назвою Куньлунь, який ототожнюється з горою Фанчжан^[5]. Іноді Куньлунь описувалася як величезний стоп, що стоїть на землі або ширяє в небі^[6]. Деякі версії стверджують, що Куньлунь має три рівня. Досягнувши першого, людина дістане безсмертя, на другому здобуде силу керувати вітром і водою, а на третьому стане духом. У даоській традиції Куньлунь буває місцем проживання безсмертних^[6].

Згідно з «Каноном гір і морів», із кожного боку гори розташовано 9 колодязів, кожен з яких має нефритові поручні (у стародавньому значенні «нефрит» стосується будь-якого високоякісного каменю). 9 брам охороняють звірі каймін — тигри з 9-ма людськими головами. Гора Куньлунь слугує домівкою для сотень богів, а також дивовижних тварин і рослин. На Куньлуні росте величезна трава, заввишки 40 чжан^[4]; дерево, з'ївши яке, людина ніколи не потоне; дерево з колосками; дерево з перлинами; нефритове дерево і дерево безсмертя. Хто з'їсть тамтешню траву піньцао, забуде всі турботи й завжди буде щасливий. На Куньлуні водиться звір тулоу, що виглядає як вівця з 4-ма рогами і їсть людей. Там живе птах ціньюань, схожий на велику бджолу; його дзьоб отруйний для тварин і дерев. Окрім того, Куньлунь наповнена дивовижними речами на зразок різнобарвних хмар і вод, солодкого джерела, річки з водою безсмертя та «слабкої річки», вода якої не може тримати навіть пір'їну (в деяких версіях ця річка оточує гору)^[6].

Куньлунем править бог Луву, наполовину людина, наполовину звір, з людським обличчям, тілом тигра, тигровими кігтями та дев'ятьма хвостами. У народній міфології центральною постаттю на горі Куньлунь є цар Му, що зустрів там Правительку Заходу Сі Ван Му і вони обоє стали безсмертними^[4]. Сі Ван Му часом приписується володіння еліксиром безсмертя та персиками безсмертя^[6].

Див. також

• Олімп
• Меру