Кіндрат Кропива

Кіндрат Кропива, спр.: Кіндрат Кіндратович Атрахович (нар. 5 березня 1896(18960305), с. Низький, зараз Узденський район — 7 січня 1991, Мінськ) — білоруський письменник, поет, сатирик, драматург, перекладач, громадський діяч, літературознавець, віце-президент АН БРСР.

Кіндрат Кропива
Кандрат Кандратавіч Атраховіч
Кіндрат Кропива на поштовій марці Білорусі
Псевдонім	Крапіва
Народився	22 лютого (5 березня) 1896 або 5 березня 1896(1896-03-05)[1]  Низокd, Ігуменський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	7 січня 1991(1991-01-07)[2][3][1] (94 роки)  Мінськ, Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[2]
Поховання	Східне кладовище
Громадянство	Російська імперія, Радянський Союз
Діяльність	драматург, літературознавець, перекладач, письменник, поет, журналіст, політик, сценарист
Alma mater	педагогічний факультет Білоруського державного університетуd
Заклад	Q13033363?, Полымя (часопис), Раздавім фашысцкую гадзінуd, Вожик, Yakub Kolas and Yanka Kupala Institute of Language and Literatured, За Радянську Білорусьd, Q50075633? і Інститут мовознавства імені Якуба Коласаd
Знання мов	білоруська і російська[4]
Мова творів	білоруська
Жанр	сатира
Членство	СП СРСР, Узвышша і Маладняк (літературне об'єднання, Білорусь)
Партія	КПРС
Учасник	Перша світова війна
Нагороди
Премії
Кіндрат Кропива у Вікісховищі

Біографія

Учасник Першої світової війни. Закінчив 1930 Білоруський університет (Мінськ).

Учасник радянсько-фінської (1939—1940) та Другої світової війн.

Віршовані фейлетони, байки Кіндрата Кропиви ввійшли до збірок «Остюки», «Крапива» (обидві — 1925), «Байки» (1927) та інших. В сатиричних оповіданнях і гуморесках (збірки «Оповідання», 1926; «Люди-сусіди», 1928; «Живі явища», 1930), романі «Медведичі» (книга 1, 1932) відобразив життя доколгоспного білоруського села.

З 30-х років пише переважно драми і комедії: «Кінець дружби» (1934), «Партизани» (1937), «Хто сміється останнім» (1939; Державна премія СРСР, 1941), «Випробування вогнем» (1943), «Мила людина» (1945), «З народом» (1948), «Співають жайворонки» (1950; Державна премія СРСР, 1951), «Люди і дияволи» (1958), «Брама невмирущості» (1973), «На вістрі» (1982) та інші.

В роки Другої світової війни створив зразки бойової публіцистики, гострої політичної сатири в жанрах фейлетона, памфлета, епіграми (збірка «Сміх і гнів», 1946). За участь у підготовці циклу праць з білоруської лінгвогеографії відзначений Державною премією СРСР (1971).

Був редактором «Білорусько-російського словника» (1962).

Переклав поеми «Великий льох», «Наймичка», послання «І мертвим, і живим…» Тараса Шевченка, кілька гуморесок Остапа Вишні. П'єси Кропиви «Хто сміється останнім», «Співають жайворонки», «Ворота безсмертя» поставлені в театрах України.

Література

• Казека Я. Кондрат Крапива. М., 1967; Матусовский Н. Уроки мастера. «Неман», 1986, № 3.
• Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 41-58