Кінематограф Японії

У часи німого кіно показ фільмів у кінотеатрах супроводжувався «бексі» — живим виконавцем. І на відміну від європейських музикантів, він коментував усе, що відбувалося на екрані. У перших фільмах японської кіноіндустрії, використовувалися театральні декорації, як і у традиційному японському театрі «Кабукі», усі жіночі ролі виконували чоловіки.

Кінематограф Японії
Кількість екранів	3 437 (2015)[1]
• на одну особу	2,9 на 100 000 (2011)[2]
Головні дистриб'ютори	Toho Co., Ltd. 32.,6% Walt Disney Studios Japan 10,7% Toei Company, Ltd. 8,9%[3]
Число походів у кіно (2015)[1]
166 630 000
Касові збори (2015)[1]
Всього	¥217 119 млн ($1,8 млрд)[4][1]
Національні фільми	¥120,367 млн (55,4%)[1]

Першим японським кінорежисером був Макіно Седзо. Поступово цей режисер почав усувати з кіно елементи театральності. Послідовниками такого підходу стали: Г. Котані, К. Усіхара, Я. Сімадзу, Д. Іто, Х. Госе, Я. Одзу.

В 30-ті роки починають знімати фільми зі звуком. Але справжньою «Золотою добою» японського кіно стають 50-ті.

Після другої світової війни в Японії знято велику кількість документальних фільмів. Найбільше значення серед них мав фільм «Морські бої в районі Гавайських островів і Малайського архіпелагу» режисера Кадзиро Ямамото.

Світову славу японська кіноіндустрія отримала завдяки творчості режисера Акіри Курасави майстра самурайських стрічок. Його фільм «Расемон» отримав Золотого лева на Венеційському кінофестивалі.

Також значно популярними є своєрідні японські жахи^[en].

70-ті роки в японському кіно можна назвати періодом співпраці японських режисерів з іншими країнами. В 80-ті та 90-ті роки японське кіно переживало серйозну кризу. Кінематограф відступав під натиском телебачення та відео. Крім того японське кіно з екранів кінотеатрів витісняла велика кількість американських фільмів. Всі ці причини зумовили виникнення малобюджетного авторського кіно. Починаючи з 80-х років щорічно проводиться Токійський міжнародний фестиваль «Юфуін».