Лаврентьєв Анатолій Йосипович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Лаврентьєв.

Анатолій Йосипович Лавре́нтьєв (рос. Анатолий Иосифович Лаврентьев; 1904—1984, Москва) — радянський дипломат; Надзвичайний і Повноважний Посол.

Лаврентьєв Анатолій Йосипович
Народився	1904  Російська імперія
Помер	1984  Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище[1]
Країна	СРСР
Діяльність	дипломат
Alma mater	Московський енергетичний інститут
Науковий ступінь	кандидат технічних наук
Знання мов	російська
Заклад	Народний комісаріат важкої промисловості СРСРd, Народний комісаріат закордонних справ СРСР[d], Народний комісаріат закордонних справ РРФСРd і Міністерство закордонних справ СРСР
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у 1904 році. 1931 року закінчив Московський енергетичний інститут, працював у Вищій раді народного господарства. 1933 року вступив до аспірантури Енергетичного інституту, закінчивши яку отримав там же доцентуру. Кандидат технічних наук. 1938 року перейшов на роботу в Народний комісаріат важкої промисловості СРСР; 1939 року призначений заступником голови Технічної ради Народного комісаріату електростанцій і електропромисловості СРСР.

На дипломатичній роботі з 1939 року: завідував східноєвропейським відділом Народного комісаріату закордонних справ СРСР; з 30 вересня 1939 року по 14 червня 1940 року — повноважний представник СРСР у Болгарії; з 14 червня 1940 року по 22 червня 1941 року — посланник СРСР у Румунії; у 1941—1943 роках — заступник відповідального керівника Телеграфного агентства Радянського Союзу; у 1943 році завідував Першим європейським відділом Народного комісаріату закордонних справ СРСР, а з 1943 року по березень 1944 року — відділом Близького Сходу; з 8 березня 1944 року по 13 березня 1946 року обіймав посаду народного комісара закордонних справ РРФСР; з 14 березня 1946 року по 16 серпня 1949 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР у Югославії^[2]. Був у складі радянської делегації на конференції ООН в Сан-Франциско, на першій сесії Генеральної асамблеї і на Дунайській конференції.

З серпня 1949 року по жовтень 1951 року — заступник міністра закордонних справ СРСР; з 26 жовтня 1951 року по 7 липня 1952 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР у Чехословаччині; з 7 липня 1952 року по 17 липня 1953 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР у Румунії; з 17 липня 1953 року по 19 серпня 1956 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР в Ірані; у 1956—1970 роках — співробітник центрального апарату Міністерства закордонних справ СРСР^[2]. З 1970 року — у відставці.

Помер у Москві у 1984 році, де і похований на Введенському кладовищі (ділянка № 11^[3]).

Відзнаки

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (15 вересня 1954; у зв'язку з п'ятдесятиріччям від дня народження та відзначаючи його заслуги на дипломатичній роботі)^[2], медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».