Віліс Лацис

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лацис.

Ві́ліс Тенісович Ла́цис (12 травня 1904(1904-05-12) , Vecmīlgrāvis^d  — 6 лютого 1966(1966-02-06) , Рига ) — латиський радянський письменник і державний діяч. Кандидат у члени ЦК КПРС (1952—1961). Депутат Верховної ради СРСР 1—5-го скликань. Депутат Верховної Ради Латвійської РСР.

Віліс Лацис латис. Vilis Lācis
Прапор 1-й Голова Ради народних комісарів Латвійської РСР
25 серпня 1940 — 27 листопада 1959
Попередник:	Посаду започатковано
Наступник:	Яніс Пейве
Народження:	12 травня 1904(1904-05-12)[1][2][3]  Vecmīlgrāvisd, Рига, Російська імперія
Смерть:	6 лютого 1966(1966-02-06)[4][2][3] (61 рік)  Рига, Латвійська РСР, СРСР[4]
Причина смерті:	інфаркт міокарда
Поховання:	Лісовий цвинтар
Країна:	Російська імперія  Латвія  СРСР
Партія:	Комуністична партія Латвії і КПРС
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в селі Рінужі, нині — в межах міста Рига (Латвія), в родині портового робітника.

У 1917 році разом з сім'єю виїхав до Алтайського краю (Росія), протягом 1917—1918 років навчався в Барнаульській учительській семінарії. Наймитував, був секретарем сільської ради.

У 1921 році повернувся в Латвію. Працював вантажником в порту, рибалкою, кочегаром на судні. У вільний від роботи час займався літературною діяльністю.

Після більшовицького перевороту в червні 1940 року, підтриманого СРСР, став міністром внутрішніх справ в Народному уряді А. Кірхенштейна (20 червня — 25 серпня 1940). 21 липня 1940 року на засіданні Сейму Латвії Віліс Лацис вніс пропозицію про входження Латвії до складу СРСР.

25 серпня 1940 — 27 листопада 1959 року — голова Ради народних комісарів Латвійської РСР. Обраний також членом ЦК КП(б) Латвії.

Під час німецької окупації Латвії з липня 1941 по жовтень 1944 року перебув у Москві, очолюючи уряд Латвійської РСР у вигнанні.

Після повторної радянської окупації Латвії у 1944 році повертаються до Риги, де веде активну радянську політику. Після перетворення у 1946 році Раднаркому Латвійської РСР в Раду міністрів Латвійської РСР, продовжив очолювати останню.

З 20 квітня 1954 року по 27 березня 1958 року — голова Ради Національностей Верховної Ради СРСР 4-го скликання.

27 листопада 1959 року полишив посаду голови Ради міністрів Латвійської РСР і відійшов від великої політики. В останні роки життя обіймав посаду заступника голови і члена Правління Спілки письменників Латвії.

Літературна діяльність

Друкуватись в періодичних виданнях розпочав у 1921 році.

Ввів у латиську літературу образ самобутнього вольового героя — неспокійного шукача правди, носія кращих чеснот трудового народу.

Найвідоміші твори: трилогія «Безкрилі птахи» (1931—33), романи «Син рибалки» (т. 1—2, 1933—34), «Старе гніздо моряка» (1937), «Земля і море» (1938), «Буря» (1945—48; Сталінська премія — 1949), «До нового берегу» (1950—51; Сталінська премія — 1952).

Твори Віліса Лациса перекладені багатьма мовами світу, а також екранізовані.

Нагороди і почесні звання

• сім орденів Леніна;
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня;
• медалі;
• дві Сталінських премії.

Література

• Краулинь К., Вилис Лацис. — М., 1958.
• Соколова И., Бочаров А., Вилис Лацис. — М., 1959.
• Табун Б., Вилис Лацис // История латышской литературы. — Рига, 1971. — Т. 2.