Левиці

Ле́виці (Ле́віце; словац. Levice [ˈlɛvitsɛ][ˈlɛvit͡sɛ], угор. Léva [ˈleːvɒ][ˈleːvɒ], нім. Lewenz) — місто в західній Словаччині.

містечко
обец 

Левиці словац. Levice  [?] d:Кат:[1] ±к:нп, засновані 1156 ±к:нп, засновані 1156
Файл:Flag of Léva (1941).svg, Levice-levice-flag.svg герб прапор
Основні дані
48°12′49″ пн. ш. 18°36′25″ сх. д.H G O
Країна	Словаччина
Край	Нітранський
Окрес	Левиці  → SPARQL ←
Столиця для	Левиці
Перша згадка	1156
Засновано	1156
Водойма	Подлужанка  (річка)
Висота над р.м.	165 м
Площа	60,99 км²[2]
Населення	30 556 (2024)[3]
· густота	500,94 осіб/км²
· національний склад	словаки (85 %), угорці (12 %), чехи (1 %)
· конфесійний склад	католики (59 %), лютерани (7,5 %)
Міста-побратими	Ерд (1987), Босковіце (2008), Намєшть-на-Ганєd (2004), Любачів (2018), Скерневиці (2004), Руда-Шльонська (2000)
Телефонний код	+421-036
Автомоб. ном.	LV
Поштовий індекс	93401
Місцева влада
Вебсторінка	levice.sk
Ідентифікатори і посилання
код LAU (NUTS)	SK0232502031[4]
OpenStreetMap	r2217953 ·R
GeoNames	3059101
Транспорт, відстані
До крайового центру
До Братислави
— фізична	111 км
Карта
Левиці (Нітранський край)
Список пам'яток	list of cultural heritage monuments in Leviced
Левиці у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Левиці (значення).

Населення — близько 33 тис. осіб (31.12.2019).

Історія

Левицький Град в наш час

Місто Левиці (Leua) вперше згадується у 1156 році, коли Естергомський архієпископ, примас Угорщини, освятив тут костел. У 1165 р. Левиці входили до складу жупи Св. Мартіна (župa Svetog Martina iz Bratke).

У 1313 році вперше згадується замок Левицький Град (Levicki hrad), побудований, за легендою, самим Матушом Чаком, «некоронованим королем» західної та центральної Словаччини (яка в той час входила до складу Угорщини)^[5]. У 1313 р. каштеляном Левицького Граду був Імре Бечеі (Imrich Bečej, Emericus de Beche), а в 1318-21 рр. — Юліус з Топольчанок. По смерті Матуша Чака у 1321 році, каштелян Юліус здав замок угорському королю Карлу-Роберту.

У 1544 р. міські квартали Левиць спалили турки, але взяти замок вони не змогли. У 1558 році інший легендарний угорець — капітан Іштван Добо, герой Егера — перебудував фортецю, яка потім понад сто років успішно відбивала численні удари турків. У 1663 році туркам вдалося захопити фортецю, але вони утримували її недовго: в 1664 році, у битві біля стін Левицької фортеці, турецька армія була вщент розбита угорською армією під командуванням Іштвана Кохарі I^[6]. До 1685 році відноситься остання турецька спроба опанувати Левицьким Градом.

Із 17 вересня по 31 жовтня 1709 р. Левицький Град утримували у своїх руках угорські та словацькі куруци, повсталі проти тиранії Габсбургів. А бувши змушені покинути замок, куруци підірвали його. Відтоді Левицький Град не відновлювали з руїн.

Після розпаду Австро-Угорщини Левиці відійшли до Чехословаччини^[7], що було підтверджено Тріанонською угодою 1920 року. У 1938—1945 рр. Левиці — в складі Угорщини. Потім — у складі ЧСР, ЧССР, ЧСФР… З 1993 року Левиці — важливий промисловий центр Західної Словаччини.

Населення

Статистика населення (10 років)^[8]

Рік:	1994.	2004.	2014.	2024.
Кількість осіб:	36 176	36 310	33 977	30 556
Різниця:		+0,37 %	-6,42 %	-10,06 %

Статистика населення^[8]

Рік:	2023.	2024.
Кількість осіб:	30 823	30 556
Різниця:		-0,86 %

Пам'ятки

• Фортеця Левицький Град
• Тековський музей
• Костел св. Михайла
• Синагога

Річки

Через місто протікають дві річки: Подлужанка (словац. Podlužánka) і Перець (словац. Perec). Причому, протікають вони перетинаючись і не змішуючись. У місці перетину Перець йде під землю, протікаючи під річищем Подлужанки.

Транспорт

У місті знаходяться залізничний та автобусний вокзали.

Місто-побратим

• Ртищево, Росія

См. також

• Теково

Бібліографія

• Alt Ernest, Bába Eugen, Huljak Ladislav Dejiny levickej nemocnice (1885—1985). — Levice, 1985.
• Bertényi I., Diószegi I., Horváth J., Kalmar J., Szabó P. Királyok Könyve. Magyarország és Erdély királyai, királynői, fejedelmei és kormányzói. — Budapest, 2004.
• Györffy György István király és műve. — Budapest, 1983.
• Hóman B., Szekfű G. Magyar Történet. — Budapest, 1935.
• Kristó Gyula Csák Máté. — Budapest, 1986.
• Kučera Matúš Cesta dejinami: Stredoveké Slovensko. — Bratislava, 2002.
• Pór Antal Trencsényi Csák Máté. — Budapest, 1888.
• Szilágyi Sándor A magyar nemzet története. — Budapest.
• Tinódi Sebestyén Szitnya, Léva, Csábrág, és Murán várának megvevése (1549).