Леонардо Вінчі

Леонардо Вінчі (італ. Leonardo Vinci; близько 1690, Стронголі — 27 травня 1730, Неаполь)^[4] — італійський композитор епохи бароко, видатний представник неаполітанської оперної школи.

Леонардо Вінчі
італ. Leonardo Vinci
Основна інформація
Дата народження	1690[1][2][…]
Місце народження	Стронголі, Провінція Кротоне, Калабрія, Італія
Дата смерті	27 травня 1730(1730-05-27)[1][2][…]
Місце смерті	Неаполь, Неаполітанське королівство[1][3]
Громадянство	Неаполітанське королівство
Професії	композитор, капельмейстер
Вчителі	Gaetano Grecod
Жанри	опера
Членство	Неаполітанська музична школа
Файли у Вікісховищі

Біографія

Вивчав музику в неаполітанській консерваторії Повері-ді-Джезу-Крісто (Conservatorio dei Poveri di Gesù Cristo), де навчався у композитора Гаетано Греко. «Сліпий-удавальник» («Lo Cecato fauzo»; Неаполь, 1719) — перша опера на неаполітанському діалекті. Найбільш відома рання опера — комедія «Li zite 'n galera» (Неаполь, 1722; традиційно перекладається як «Дівчата на галері», проте вірніше буде перекласти назву як «Наречені на човні»)^[5]. Одним з перших використовував тексти П'єтро Метастазіо для своїх опер. Всього написав понад 25 опер, у тому числі «Катон в Утиці» (Рим, 1728; з неї дотепер популярна арія «Confusa, smarrita») і «Упізнана Семіраміда»^[6] («Semiramide riconosciuta»; Рим, 1729). Також залишив твори духовної музики (ораторії, кантати та ін.). «Артаксеркс» («Artaserse») — найбільш успішний твір композитора (особливо популярна звідти арія «Vo solcando» в кінці I дії), після написання якого, він раптовою помер. Обставини смерті Вінчі не з'ясовані. Сучасний дослідник К. Маркстром допускає, що композитор був отруєний чоловіком-рогоносцем, з дружиною якого Вінчі необачно вступив в любовний зв'язок^[7].

Опера «Артаксеркс», відновлена в наші дні^[8][9], вперше була представлена публіці 4 лютого 1730 року в «Teatro delle Dame» (до наших днів не зберігся) в Римі^[10]. Примітний той факт, що після римської прем'єри «Артаксеркс» утримувався в репертуарі різних європейських театрів ще більше 10 років.

Творчість

На противагу пануючому бароковому оперному стилю, який представляв Алессандро Скарлатті, Вінчі встановив цілий ряд нових особливостей (проста й витончена мелодія, тематичний контраст, значне зниження ролі поліфонії та ін.), характерних для передкласичного стилю. Ця тенденція була сприйнята композиторами-сучасниками, що прагнули оновити «стару» оперу.

Творчість

Опери

Примітка. В дужках вказана дата прем'єри.

• Сліпий-удавальник (Lo cecato fauzo, 1719)
• Lo scagno (1720)
• Lo scassone (1720)
• Lo castiello sacchiato (1720)
• Барон з Троккі (Lo Barone di Trocchia, 1721)
• Дон Чіччо (Don Ciccio, 1721)
• Наречені на човні (Li zite 'n galera, 1722)
• Свято Вакха (La festa di Bacco, (1722)
• Лабіринт (Lo labborinto, 1723)
• Сулла-диктатор (Silla dittatore, 1723)^[11]
• Фарнак (Farnace; 1-а ред., 1724; 2-а ред., 1729)
• Вірна дружина (La mogliera fedele, 1724)
• Геракл (Eraclea, 1724)
• Партенопа (Partenope; ін. назва La Rosmira fedele, 1725)
• Астіанакт (L'Astianatte, 1725)
• Покинута Дідона (Didone abbandonata, 1726)
• Сир, цар Персії (Siroe, Re di Persia, 1726)
• Ернелінда (Ernelinda, 1726; ін. назва: La fede tradita e vendiciata)
• Сигізмунд, цар Польщі (Gismondo, Re di Polonia, 1727; ін. назва: Il vincitor generoso)
• Падіння децемвірів (La caduta dei Decemviri, 1727)
• Катон в Утиці (Catone in Utica, 1728)
• Медей (Medo, 1728)
• Упізнана (викрита) Семіраміда (La Semiramide riconosciuta, 1729)
• Александр в Індії (Alessandro nell'Indie, 1729)
• Суперечка богів (La contesa de 'numi, 1729)
• Максиміан (Massimiano, 1729)
• Артаксеркс (Artaserse 1730)

Частково збереглися / втрачені опери

• Публій Корнелій Сципіон (Publio Cornelio Scipione, 1722)
• Іфігенія в Тавриді (Ifigenia in Tauride, 1725)
• Тріумф Камілли (Il trionfo di Camilla, 1725)
• Флавій Аніцій Олібрій (Flavio Anicio Olibrio, 1 728)