Луначарський Анатолій Васильович

Анатолій Васильович Луначарський (11 (23) листопада 1875(18751123), Полтава, Російська імперія — 26 січня 1933, Ментон, Франція) — радянський комуністичний державний діяч, перший нарком народної освіти (1917—1929) РСФСР та СРСР; письменник, драматург, літературний критик, мистецтвознавець, один з основоположників так званої пролетарської літератури. Брав участь в організації гуртків лівих письменників за межами Росії, в роботі Пролеткульту.

Луначарський Анатолій Васильович
рос. Анатолий Васильевич Луначарский
Народився	11 (23) листопада 1875[1][2][…]  Полтава, Російська імперія[1][3]
Помер	26 грудня 1933(1933-12-26)[1][3][…] (58 років)  Ментона[1][3]  ·серцева недостатність
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	драматург, політик, письменник, дипломат, журналіст, актор, філософ, літературний критик, сценарист
Alma mater	Цюрихський університет
Вчене звання	Список академіків АН СРСР
Знання мов	російська[4][5]
Заклад	МДУ
Членство	Російська академія наук і Академія наук СРСР
Посада	Народний комісаріат просвіти РРФСР, Член Всеросійських установчих зборівd, посол і Ambassador of the Soviet Union to Spaind
Партія	більшовики, Російська соціал-демократична робітнича партія і КПРС
Брати, сестри	Луначарський Платон Васильовичd
У шлюбі з	Наталія Розенельd
IMDb	ID 0526101
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Анатолій Луначарський народився в 1875 році у Полтаві, від позашлюбних стосунків дійсного статського радника Олександра Івановича Антонова (1829—1885) і Олександри Яківни Ростовцевої (1842—1914), що належала до роду Ростовцевих. По батькові, прізвище і дворянське звання отримані Луначарським од вітчима Василя Федоровича Луначарського, який усиновив його, прізвище якого, в свою чергу, — результат перестановки складів у прізвищі «Чарнолуський» (походить від дворянського роду Чарнолуські). Оскільки вітчим Луначарського був позашлюбним сином дворянина і кріпачки, при народженні він не отримав дворянства і дослужився до дворянства на державній службі. Складні сімейні стосунки матері і вітчима, невдалі спроби розлучення драматично позначилися на маленькому Анатолії: через життя на дві сім'ї і сварок матері і вітчима йому навіть довелося залишитися на другий рік в гімназії.

Вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськими ідеями. Одним зі співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.

По закінченню гімназії спробував поступати в Московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В зв'язку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюрихського університету.

1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895).

Був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910—1910-х Луначарський — інтернаціоналіст.

Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917. Незабаром обраний членом Першого Всеросійського з'їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.

З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов'євим створив групу «правих більшовиків».

1918—1922 — представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР. Був усунутий з цієї посади Й. Сталіним у руслі сталінської політики усунення від влади та поетапної ліквідації так званої «старої ленінської гвардії»(дореволюційних більшовицьких кадрів у КПРС).

На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброєння при Лізі Націй.

У 1933 був призначений послом СРСР в Іспанії. Помер по дорозі до місця призначення у грудні того ж року в місті Ментона (Франція). Кремований та похований у Москві.

Родина

• Дружина - Ганна Олександрівна Малиновська (1883—1959) — письменниця, сестра політики та філософа Олександра Богданова-Малиноського.
  • Син — Анатолій (1911—1943) — письменник, журналіст, учасники німецько-радянської війни у морській піхоті Чорноморського флоту, загинув під час десанту у Новоросійську
    • Онука — Луначарська Ганна Анатоліївна (1941)
• Друга дружина — Розенель Наталія Олександрівна (урожд. Сац; 1902—1962) — письменниця та перекладачка.

Брати

• Михайло Луначарський (1862—1929)
• Платон Луначарський (1867—1904)
• Яків Луначарський(1869—1929)
• Микола Луначарський (1879—1919)

Відомі твори та їх екранізації

• «П'ять фарсів для аматорів»
• «Вавилонська паличка»
• «Фауст і місто»
• «Олівер Кромвель»

За його п'єсою «Канцлер і слюсар» в Україні створено фільм «Слюсар і канцлер» (1923).

Імені Луначарського

• 2446 Луначарський — астероїд.
• Російський академічний драматичний театр ім. А. Луначарського — Севастополь.
• Зимовий театр імені А. Луначарського (1927 - 1934) -Дніпропетровськ.

Див. також

• Теорія склянки води