Луїджі Федеріко Менабреа

Луїджі Федеріко Менабреа, маркіз ді Валь Дора (італ. Luigi Federico Menabrea; 4 вересня 1804 — 25 травня 1896) — італійський військовик, науковець, державний і політичний діяч, прем'єр-міністр Італії від жовтня 1867 до грудня 1869 року.

Луїджі Федеріко Менабреа італ. Luigi Federico Menabrea
7-й Прем'єр-міністр Італії
27 жовтня 1867 — 14 грудня 1869 року
Монарх:	Віктор Емануїл II
Попередник:	Урбано Раттацці
Наступник:	Джованні Ланца
Ім'я при народженні:	фр. Louis-Frédéric Ménabréa
Народження:	4 вересня 1809(1809-09-04)[1][2][…]  Шамбері, Савойське герцогство[3][4][1]
Смерть:	24 травня 1896(1896-05-24)[4][1][5] (86 років)  Сен-Кассен, Третя французька республіка[4][1]
Поховання:	Q110359906? і Q130541137?
Країна:	Королівство Італія Сардинське королівство
Релігія:	католицтво
Освіта:	Туринський університет (1831)[1][6]
Ступінь:	лауреат[d][7]
Партія:	Historical Rightd
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

За фахом був інженером, отримав докторський ступінь з математики. Від 10 жовтня 1846 року був професором теорії конструкцій в Університеті Турина. Від липня до вересня 1848 року обіймав посаду першого чиновника військового й морського міністерства. Після цього, до березня 1850 року займав різні пости в міністерстві закордонних справ. У той же період, а також у 1858-1861 роках був надзвичайним членом Вищої ради з питань освіти.

1860 року став сенатором. У різні роки був членом фінансової комісії, різноманітних комісій з розгляду проектів законів про армію, а також комісії з перевірки повноважень нових сенаторів. 7 вересня 1860 року отримав пост командувача інженерних військ.

У грудні 1860 року став почесним професором Університету Турина. У червні наступного року став почесним ад'ютантом італійського короля. У 1861—1963 роках з перервою виконував обов'язки морського міністра, після чого, до вересня 1864 року очолював міністерство громадських робіт.

1866 року був повноваженим міністром короля під час підписання мирної угоди з Австрією. Від 1867 до 1869 року очолював уряд, одночасно займаючи пост першого ад'ютанта Його Величності, а також пости морського міністра (жовтень-листопад 1867) й міністра закордонних справ (жовтень 1867 — грудень 1869).

Після відставки з посту прем'єр-міністра був послом Італії спочатку у Відні, потім у Лондоні й Парижі. У 1870-их роках обіймав різні урядові та наукові посади, зокрема був головою комітету артилерійського озброєння й інженерної служби, президентом геральдичної ради, доктором факультету фізики, математики та природничих наук Університету Турина.