Битва під Любечем

Лю́бецька би́тва (1016) — битва між військами турівського князя Святополка Володимировича і новгородського князя Ярослава Володимировича Мудрого у 1016 році біля міста Любеча на Чернігівщині.

Битва під Любечем
Усобиця Володимировичів
Битва під Любечем, Радзивіллівський літопис Битва під Любечем, Радзивіллівський літопис
Дата: осінь 1016 Місце: поблизу Любеча (сучасне село Ріпкінського району Чернігівської області) Результат: Перемога військ Ярослава
Сторони
Командувачі
Святополк Окаянний	Ярослав Мудрий Еймунд Грінґссон
Військові сили
невідомо	новгородці 40 000 варязькі найманці з конунгом Еймундом 1 000
Втрати
значні	невідомо

Після смерті Володимира Святославича (1015) між його синами розпочалася міжусобна боротьба за великокнязівський престол. Старший з них — Святополк Володимирович зайняв київський престол, і намагаючись позбутись інших претендентів на великокнязівську владу, вбив своїх братів Бориса, Гліба та древлянського князя Святослава.

Проти Святополка виступив Ярослав Володимирович, який зібрав велике військо (40 тисяч новгородців і 1 тисяча варягів з князем Еймундом). Дві дружини зустрілись неподалік Любеча і протягом трьох місяців не відважувались розпочати бойові дії.

Врешті-решт наприкінці 1016 року відбулася вирішальна битва, в якій військо Святополка зазнало поразки, а він сам втік до свого тестя, польського короля Болеслава І Хороброго.

Ярослав вступив у Київ і вперше став великим князем київським.

Водночас в літературі висловлювалися припущення, що опонентом Ярослава в битві під Любечем міг бути не Святополк, який за свідченнями Тітмара Мерзебурзького втік до Польщі одразу після смерті Володимира, а Мстислав Хоробрий^[1] або ж Святослав Деревлянський^[2].

Текстологія

Текстологічне порівняння рукописів ПВЛ та НПЛ про Любецьку битву давньоруською мовою^[3][4][5][6]

Лінія (ПВЛ)	Іпатіївський Радзивіллівський Академічний	Хлєбниковський	Лаврентіївський	Новгородський перший (НПЛ): старша редакція	Новгородський перший (НПЛ): молодша редакція
142.13b	И бысть сѣча зъла,
–	–				оже за рукы емлющеся сЂчаху и по удолиемъ кровь течаше; мнозЂ вЂрнии видяху аггелы божиа помагающа Ярославу;
142.14	(и) не бѣ льзѣ озеръмь Печенѣгомъ помогати,			–
142.15–16a	и притиснуша Святопълчь съ вои къ озеру.
142.16b	И въступиша на ледъ,
142.16c– 17a	–	и обломисѧ лед с вои ст҃ополчи и мнѡѕи потопоша въ водах. и	и ѡбломисѧ с ними ледъ. и
142.17b	одолати нача Ярославъ.
142.17c–18	Видѣвъ же Святопълкъ, побеже, и одолѣ Ярославъ.		[лакуна]	и до свЂта победиша Святопълка.
142.19a	Святопълкъ же бѣжа въ Ляхы,			И бЂжя Святопълкъ въ ПечЂнЂгы,
–	–				и бысть межи Чахы и Ляхы, (…).
142.19b–20	Ярославъ же сѣде Кыевѣ на столѣ отьни.		ꙗрославъ же сѣде кыевѣ на столѣ ѡтьни и дѣдни·	а Ярослав иде Кыеву, и сЂде на столЂ отця своего Володимира.