Ліви

Лі́ви (лів. līvlizt, д.-рус. либь; нім. Liven), або ліво́нці (англ. Livonians; нім. Livonen, Livonier) — балтійський угро-фінський народ. Корінне населення історичної Лівонії (сучасна Латвія); заселяв її територію до появи там балтів (латгалів, земгалів, жмуді), слов'ян (русинів, поляків, росіян) і германців (німців, данців, шведів). Були носіями власної лівської (лівонської) мови, спорідненої з естонською та фінською мовами (останній носій лівської, для якого вона була рідною, помер 2013 року). Внаслідок онімечення, русифікації і балтизації практично асимілювалися з місцевим населенням — латишами, естонцями, німцями, росіянами. На початок ХХІ століття становлять національну меншину на власній історичній батьківщині.

Ліви
молодий лівський вояк
Самоназва	лів. līvlizt
Кількість	400 осіб
Ареал	Латвія: 250 осіб (2011)[1]  Україна: 235 осіб (2002)[2]  Росія: 64 особи (2002)[3]  Естонія: 23 особи (2011)[4]
Близькі до	естонці, фіни
Входить до	Прибалтійсько-фінські народи
Мова	латиська, російська, лівська
Релігія	лютеранство

Етнографія

Традиційним заняттям лівів, на відміну від балто-слов'янських племен, були риболовля і полювання. Існує інформація, що прибережні ліви займалися також і своєрідною формою піратства.

У районі Домеснеса ліви розводили багаття, привертаючи увагу торгових німецьких і шведських суден, а потім грабували допитливих купців і моряків, які висадилися на лівський берег або ж застрягли на своїх судах на піщаних мілинах біля Домеснеса.

Невипадково, маяк, встановлений російською владою в 1875 р. у Домеснеса отримав назву Колка (в перекладі з лівської — «швидка смерть»). Невід'ємною частиною лівської культури є лівські пісні, традиційно виконувані біля берега моря рідною мовою. Лівська культура мала значний вплив на латиську, зокрема на латиські пісні  — дайни.

Історія

Середньовіччя

Розселення лівів у XII столітті (блакитний колір) і нині (синій колір)

Ліви випробовують Теодоріха Трейденського.

Поява угро-фінських народів у Балтійському регіоні, зокрема в районі Ризької затоки, залишається предметом наукових дискусій. Мовознавці вважають, що пращури лівів дійшли до Східної Балтики близько 1800 р. до н. е. Генетики, на підставі досліджень галогруп Y-хромосом, припускають більш ранню появу протолівів у регіоні — близько 3 тис. років до н. е.

На латвійських землях ліви утворили два анклави — один в Лівонії, інший — на півночі Курляндії. Вони називали себе «узбережниками» (лів. rāndalist) й жили переважно з рибальства. Ліви також займалися полюванням, збиральництвом і землеробством. У середньовіччі вони контролювали важливий торговельний шлях по Західній Двіні (лів. Väina), торгували з готландцями, русинами, фінами, німцями, шведами і данцями.

У другій половині ХІІ ст. до земель лівів прибули християнські місіонери з Данії та Німеччини. Німці заснували в Лівонії Ікскюлльське єпископство (згодом — Ризьке єпископство), що проводило християнізацію місцевих жителів. Спочатку ліви вороже ставилися до християн і навіть вбили другого ікскюльського єписпока Бертольда. Проте, завдяки зусиллям німецького монаха-цистеріанця Теодоріха Трейденського, до католицтва навернулися лівські князі Анно й Каупо (останній відвідав Рим у 1203 році, де зустрівся з папою Інокентієм ІІІ й започаткував рід Лівен, що увійшов до складу німецько-балтійської та шведської шляхти). 1201 року на землі, викупленій у лівів, ризький єпископ Альберт фон Буксгевден заснував місто Ригу. 1206 року лівонські ліви остаточно прийняли християнство й виступали союзниками німців (Ризького єпископства і Ордену мечоносців) в хрестових походах проти сусідніх язичників.

XIX―XXI

У 1852 році нараховувалося лише 2324 лива. За переписом 1935 року в Латвії проживало 944 лива^[5]. У 1959 році — 166 осіб, у 1970 — 70 осіб (за даними переписів). Станом на 2016 рік у 168 мешканців Латвії національність «лив» була вказана у даних Реєстру мешканців^[6].

За даними Департаменту громадянства та імміграції Латвії, у 1995 році ливів було 204. За даними 1997 року — 151, а у 2001 — 179. Певне зростання чисельності в останні роки можна пояснити ентузіазмом молодого покоління ливів, перша мова яких — латиська, але які тією чи іншою мірою охоплені ідеєю національного відродження.

Дані щодо реальної кількості осіб, що нині говорять ливською мовою, досить суперечливі, проте, зводячи дані з різних джерел, можна стверджувати, що лише 35–40 осіб зі загального числа ливів можуть із труднощами висловлюватися ливською. Кількість же тих, для кого вона є рідною, наблизилася до критичної межі: 15 осіб у 1990 та 1995 роках, 11 — у 1996, і 8 — у 1999 році (з них наймолодший народився у 1926 році, а середній вік носіїв — близько 50 років). За останніми даними, у Латвії станом на 2009 рік не залишилося жодного носія ливської мови як рідної.

Станом на 2012 рік залишалась лише одна жінка в Канаді, Грізельда Крістіня, для якої ливська мова була родинною, однак 2 червня 2013 року вона померла у віці 103 років.^[7]

Чисельність

•  Латвія: 250 осіб (2011)^[1]
•  Україна: 235 осіб (2002)^[2]
•  Росія: 64 особи (2002)^[3]
•  Естонія: 23 особи (2011)^[4]

Курляндські ліви (1100—1600, 1835—2000)^[8]

1100	1300	1600	1835	1852	1897	1920	1925	1930	1935	1959	1970	1994	1997	2000	2009	2010	2011
20 000	15 000	15 000	2074	2400	1312	831	1238	962	944	185	48	204	187	177[9]	178[10]	180[11]	250

Лівонські ліви (1100—1858)^[8]

1100	1500	1600	1846	1852	1858
30 000–50 000	13 000	13 000	22	22	8

Видатні ліви

Прапор лівів

• Каупо
• Альфонс Бертольдс
• Улдрікіс Капберґс
• Поулінь Клявінь
• Улдіс Крастс
• Петир Прінц
• Авґуст Скадіньш
• Яніс Принцис Старший